Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 53

Ще якийсь час Тенґо прикладав до вуха слухавку. Мовляв, якщо хтось підслуховував цю розмову, то, може, вдасться щось почути. Затаївши подих, він прислухався. Але жодного підозрілого звуку не почув. Чув тільки, як калатає власне серце. І поки слухав його, мав враження, ніби став підлим грабіжником і серед ночі прокрався в чужу оселю. Сховавшись у темному кутку, затамував дихання й чекає, коли всі в домі затихнуть.

Щоб заспокоїтися, Тенґо скип'ятив води в чайнику й приготував зеленого чаю. З кухлем чаю в руці сів за стіл і по-думки відтворив телефонну розмову від початку до кінця.

«Моя дружина вже пропала і в жодному вигляді не зможе до вас навідуватися», — сказав чоловік. Особливо спантеличив Тенґо вираз «у жодному вигляді». В ньому вчувалося щось темне, мокре й слизьке.

Очевидно, чоловік на прізвище Ясуда хотів передати Тенґо, що його дружина більше не зможе приходити до нього, навіть якщо захоче. Власне, в якому контексті не зможе? Що, власне, означає «пропала»? У голові Тенґо спливала постать Кьоко Ясуди, що або покалічилася, потрапивши в дорожню аварію, або занедужала на невиліковну хворобу, або до невпізнання спотворила обличчя внаслідок учиненого над нею насильства. Сиділа в інвалідному кріслі нерухомою калікою, повністю в бинтах. Або перебувала в підземеллі, прив'язана, як собака, товстим ланцюгом. І всі ці можливості були надзвичайно жахливими.

Кьоко Ясуда (так тепер Тенґо думав про заміжню подругу) майже не розповідала йому про свого чоловіка. Тенґо не знав, яка в нього професія, скільки йому років, яке в нього обличчя, який характерне вони познайомились і коли одружилися. Не знав і того, огрядний він чи худий, високий чи низький, вродливий чи ні, добрі чи погані в них подружні стосунки. Йому було відомо лише, що вона не бідує, ба навіть загалом живе заможно, і, видно, не задоволена кількістю (або якістю) сексу з чоловіком. Однак про все він тільки догадувався. Перебуваючи пополудні в ліжку з Тенґо, вона багато про що говорила, але ні разу не згадувала про свого чоловіка. А сам Тенґо не хотів про нього розпитувати. Вважав це своєрідним етикетом. Та тепер, у такій ситуації, жалкував, що цього не зробив. Бо якби питав, то вона, напевне, досить щиро відповіла б. Чоловік був ревнивий, жадібний чи мав схильність до насильства?

«А що, як поставити себе на його місце? — подумав Тенґо. — Якби я опинився в такому становищі, то, власне, що відчував би? Припустімо, я маю дружину, двоє малих дітей і живу звичайнісіньким домашнім життям. Однак відкриваю, що вона щотижня спить з іншим чоловіком, молодшим від неї на десять років. І такі їхні стосунки тривають понад рік. Що тоді я подумав би? Які почуття опанували б мою душу? Лютий гнів, глибокий відчай, безмежний сум, холодний сарказм, утрата відчуття реальності чи якась їхня суміш?»