Читать «Джейн Ейр» онлайн - страница 24
Шарлотта Бронте
— А ви їй що відповіли, міс?
— Нічого; я натягла ковдру на голову й відвернулась до стіни.
— Ви вчинили негаразд, міс Джейн.
— Саме гаразд, Бесі! Ваша пані ніколи не була мені другом — то був мій лютий ворог.
— Ой, не говоріть такого, міс Джейн!
— Прощай, Ґейтсхеде! — вигукнула я, коли ми вийшли з передпокою через парадні двері.
Місяць уже сів, надворі було зовсім поночі; Бесі несла перед себе ліхтар, його світло вихоплювало з темряви східці й посипану жорствою дорогу, мокру після раптової відлиги. Стояв вогкий і холодний зимовий досвіток, і, поки ми поспішали під'їзною алеєю, зуби в мене дрібно цокотіли. В хижці воротаря світилося; коли ми ввійшли досередини, воротарева жінка саме розпалювала камін; моя валіза, обв'язана мотузками, яку принесли сюди ще звечора, стояла біля дверей. До шостої години лишалось іще кілька хвилин, і щойно її вибило, як далеке торохтіння коліс сповістило про наближення диліжанса. Я підійшла до дверей і побачила, як у мороці швидко наближаються його ліхтарі.
— Вона їде сама? — спитала воротарева жінка.
— Так.
— А далеко?
— За п'ятдесят миль.
— Не близький світ! Як це місіс Рід не боїться пускати її в таку далеку дорогу саму?
Запряжений четвернею диліжанс, із повним пасажирів імперіалом, підкотив до воріт, кондуктор і кучер голосно нас квапили, мою валізу внесли в диліжанс, мене відірвали від Бесі, яку я палко цілувала, обхопивши за шию.
— Глядіть же, добре мені її пильнуйте! — гукнула вона кондукторові, який підняв мене, щоб підсадити в диліжанс.
— Гаразд, гаразд, — одказав той, дверці зачинились, чийсь голос гукнув: «Поїхали», — і ми рушили в дорогу.
Отак я розлучилася з Бесі та Ґейтсхедом, подалася в невідомий і, як я тоді гадала, далекий і таємничий світ.
З цієї подорожі я пам'ятаю небагато, тільки пригадую, мені здалось, що день був неприродно довгий і що ми проїхали кількасот миль. Ми поминули кілька міст, в одному, дуже великому, диліжанс зупинився, коней було випряжено, і пасажири висіли пообідати. Кондуктор завів мене в готель і хотів нагодувати обідом, але мені зовсім не хотілося їсти, і він залишив мене саму у величезній кімнаті, в обох кінцях там горіло по каміну, зі стелі звисала люстра, а високо вздовж одної стіни тяглись червоні хори, де було повно музичних інструментів. Я довго ходила по кімнаті, почуваючись дуже непевно, боячись, що зараз хтось зайде й викраде мене: у викрадачів дітей я вірила — вони часто фігурували у вечірніх розповідях Бесі. Та врешті кондуктор повернувся, мене знов посадили в диліжанс. Потім мій захисник вмостився на
своєму сидінні, засурмив у ріжок, і ми покотили брукованою вулицею міста Л... . Настав полудень, сирий і імлистий; а коли він потроху перейшов у сутінки, я стала почувати, що ми вже таки далеченько від'їхали від Ґейтсхеда; на шляху перестали траплятися міста, змінився і краєвид; на обрії здіймались високі сірі пагорби, а коли сутінки погустішали, ми спустилися в порослу темним лісом долину, і довго ще потому, як усе довкола вкрила ніч, я чула, як серед дерев завиває буйний вітер. Заколисана його піснею, я врешті задрімала, та спала я недовго: раптове припинення руху збудило мене; дверцята диліжанса були розчинені, біля них стояла жінка, схожа на служницю; я бачила її лице й убрання при світлі ліхтарів.