Читать «Джейн Ейр» онлайн - страница 22

Вперше в житті я скуштувала помсти: коли я нею впивалася, вона здавалася мені запашним трунком, але металевий, їдкий присмак, що лишився після неї, нагадував отруту. Я б охоче пішла оце зараз і попросила пробачення у місіс Рід, однак знала почасти з досвіду, а почасти й підсвідомо, що вона відштовхнула б мене з подвійною зневагою і в мені знов розворушилися б бунтівні поривання.

Я б радше віддалася чомусь іншому, а не гірким докорам, охочіше пошукала б поживи для іншого, не такого недоброго почуття, як сліпе обурення. Я дістала з полиці книжку — арабські казки, сіла на стільчик і спробувала читати. Та неспроможна була нічого збагнути: між мною й сторінкою, якою я звичайно зачаровувалась, пропливали мої думки. Тоді я розчинила засклені двері в парк. Кущі стояли нерухомо; стояв лютий мороз без сонця і без вітру. Я накрила голову й плечі сукнею і пішла у найдальшу частину парку, однак мене не тішили ні мовчазні дерева, ні ялинові шишки, що падали на землю, ні пам'ятка осені — червонувато-брунатне листя, що його вітер позмітав у купки, тепер скуті морозом. Я оперлась на ворота й задивилась на порожню луку, де стирчала общипана пожовкла трава і де вже не паслися вівці. День випав дуже похмурий, тьмяне небо заволокли важкі снігові хмари; одна по одній спадали додолу лапаті сніжинки, вони не танули на мерзлій стежці та вкритій інеєм траві. А я, нещасна дитина, стояла й безперестану шепотіла сама до себе: «Що мені робити? Що мені робити?»

Враз почувся дзвінкий голос:

— Міс Джейн, де ви? Ходіть-но снідати!

То була Бесі, я одразу її пізнала, але навіть не поворухнулась; її легкі кроки почулися на стежці.

— Ох і неслухняна ж дитина! — почала вона. — Чого ви не йдете, коли вас гукають?

Присутність Бесі після думок, що снувалися в моїй голові, була мені приємна, хоч вона, як завжди, сварила мене. Але після мого двобою з місіс Рід та перемоги над нею я не дуже зважала на скороминущу злість моєї няні, і мені захотілось зігрітися в теплі її юного добросердя. Тож я обняла її за шию й сказала:

— Годі, Бесі! Не лайте мене!

Я вперше піддалася такому щирому й сміливому пориву, і це її зворушило.

— Кумедна ви дитина, міс Джейн, — сказала вона, глянувши на мене згори вниз, — дивне відлюдкувате дитя. То вас віддають до школи?

Я кивнула головою.

— І ви не жалкуватимете, що покинули бідну Бесі?

— А що Бесі до мене? Вона завжди на мене гримає.

— Бо ви чудна, залякана, соромлива дитина. Треба бути смілішою.

— Еге ж! Щоб мене кривдили ще більше?

— Дурниці! А що з вами обходяться негаразд — то це так. Моя мати, яка приїжджала до мене в гості минулого тижня, сказала, що не хотіла б, щоб якесь з її дітей опинилось на вашому місці. А зараз ходімо в будинок: у мене є для вас гарна новина.