Читать «Мистецтво кохання» онлайн - страница 7

Публій Овідій

001] На амазонок данайцям я зброю дав, зараз озброю, 002]     Пентесілає, тебе й тих, що з загону твого. 003] Йдіть рівносильними в бій! Перемогу дарує Діона 004]     Й той, хто над світом усім пурхати звик, — її син. 005] Несправедливо було б, якби збройні — на голих рушали, 006]     Взяти вам гору, мужі, тільки б ганьбою було. 007] Тут не один дорікне: "Хочеш зміям додати отрути? 008]     Хижу вовчицю пустить до безборонних кошар?" 009] Похибки небагатьох не спішіть на всіх перекласти: 010]     В кожної вчинки свої, кожну за ними й судіть. 011] Ганить Єлену молодший Атрід, а сестру, Клітемнестру, — 012]     Старший; підставу на це мають обидва брати. 013] Через Талая дочку, Еріфілу, нащадок Еклея 014]     В темінь Аїда, живий, з кіньми живими спустивсь. 015] Два п'ятиріччя зате Пенелопа чекала на мужа, 016]     Поки блукав він, а ще — стільки ж, коли воював. 017] А Філакіда жона? Хіба ж не вона передчасно 018]     За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла? 019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми 020]     Смерті, аби при житті міг залишитися муж 021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" — 022]     Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь. 023] Зрештою, Мужність — це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг — 024]     От і сприяє жінкам — в тому нема дивини. 025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю, 026]     Та й над суденцем моїм — чи не найменше з вітрил. 027] Я — пустотливої втіхи наставник, легкого кохання: 028]     Знатимеш, як тобі слід жіночці—любці годить. 029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко — 030]     Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять. 031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата — 032]     Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини. 033] Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що — мати!) 034]     Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід. 035] Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна 036]     На узбережжі морськім чайок лякалась усе. 037] А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, — 038]     "Тут за Філлідою гай, — скажуть, — тужив, осипавсь". 039] Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно, 040]     Й смерті причиною став — плата за ласку твою! 041] Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва — 042]     Тільки мистецька любов може тривалою буть. 043] Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея, 044]     Тут об'явившись мені: "Вчи їх, — веліла, — любить!" 045] І додала: "За які ж то провини страждають дівчата? 046]     Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу? 047] Дві твої книги зробили умільцями справи своєї 048]     Чоловіків, а тепер — зброю жіноцтву подай! 049] Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому 050]     їй же хвалу проспівав на щасливішій струні. 051] Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш — 052]     Буде тобі все життя гарна віддяка од них". 053] Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся) 054]     Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала. 055] їх лиш узяв я — натхнення відчув: заясніло повітря, 056]     Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря. 057] Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата — 058]     Цноти, законів і прав тут не порушите ви! 059] Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість — 060]     Хай ні хвилина життя марно для вас не майне! 061] Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі — 062]     Бавтесь! Рікою пливуть — не почекають! — роки. 063] Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш, 064]     Як і години: втекла — вже не відкличеш її. 065] З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж 066]     Завтрашнє — все ж не таке, як учорашнє, добро. 067] Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки, 068]     А з того терня колись квіти я рвав для вінка. 069] Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців, 070]     Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч. 071] Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш, 072]     А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд. 073] О, як то скоро — гай—гай! — вкривається зморшками тіло 074]     Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає! 075] Сйвінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, — од дитинства) 076]     Вибілить голову всю, не омине й волоска. 077] Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе, 078]     Олені — роги нові, щоб не старіти, беруть, 079] Нам же — онови нема. Не лишайте незірваним квіту: 080]     Не зірвете навесні — сумно осиплеться сам! 081] Так і пологи — до старості крок, та й нива втрачає 082]     З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги. 083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно; 084]     Зоре світанкова, й ти — через Кефала свого! 085] А Кітерея? (Вона ж — і Гармонії мати, й Енея) 086]     Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров. 087] Приклад беріть, умирущі, з богинь — невмирущого роду: 088]     Не відмовляйте мужам — хай посмакують утіх! 089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше — те з вами: 090]     Тисяча хай почерпне — все буде так, як було. 091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь, 092]     Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить! 093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь — од вогню запалити? 094]     Хто б у цебрі зберігав безмір морської води? 095] Втім: "Так негоже!" — котрась із жінок дорікне ласунові — 096]     Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай. 097] Не до розпусти хилю вас, однак, — велю не лякатись 098]     Втрат, адже ваші дари вільні від будь—яких втрат! 099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє: 100]     Далі — потужніших сил нам знадобляться вітри. 101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш — лоза виноградна 102]     Дасть тобі добре вино, нива — пшеницю гінку. 103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею? 104]     Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар. 105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій, 106]     Хоч би обличчям була рівна Венері самій. 107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата — 108]     Й чоловіки — відповім — не чепурились тоді. 109] Що Андромаха колись груботкану сорочку носила — 110]     Дива нема: її муж — грубим воякою був. 111] Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався 112]     Шкурами з семи биків — вежоподібним щитом? 113] Рим, неотеса колись і простак, — нині золотом сяє: 114]     Ставши над світом усім, світу багатства посів. 115] На Капітолій поглянь, на нинішній і — на колишній: 116]     Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий. 117] Нині сенат — це споруда, високого збору достойна, 118]     Ну, а за Тація — хмиз правив за крівлю низьку. 119] Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі, 120]     Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли? 121] Інші хай хвалять той вік! Щодо мене — себе я вітаю 122]     З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя! 123] І не тому, що податливе золото з надр добувають, 124]     Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв, 125] Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур, 126]     Що від навалених брил синь відступає морська — 127] Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті, 128]     Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях! 129] Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів, 130]     Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав, 131] Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані: 132]     Всі ці принади—пастки часто відстрашують нас. 133] Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся: 134]     Буть йому гарним чи ні — це вже залежить од рук. 135] Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати — 136]     Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть. 137] Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить, 138]     Як Лаодамія; їй — гладко чесатись велю. 139] А кругловида — пучком хай на маківці згорне волосся, 140]     Щоб, коли врода така, вуха відкриті були. 141] Іншій — хай по раменах воно, як у Феба, спливає, 142]     Бога, коли він до рук ліру співучу бере. 143] Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить — 144]     Та, що по горах—лісах звірів лякливих жене. 145] Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся, 146]     Тій — треба туго сплести, мовби приборкать його; 147] Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску, 148]     Врешті, в котрої витке — хай собі в'ється воно. 149] Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі, 150]     Бджолам — на Гиблі—горі, а звірині — серед Альп? 151] Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати: 152]     З кожним—бо днем постає щось небувале, нове. 153] Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, — 154]     Ще від учора, вона ж — тільки—но з—під гребінця! 155] Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті 156]     Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, — мовив, — люблю!" 157] Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз 158]     Вакх, а сатири — "Евой!" — дружньо гукали. — "Евой!" 159] О, як турботливо мати—природа красі вашій годить! 160]     Скільки—то способів є ваду затерти якусь! 161] Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває 162]     Листя з дерев, так літа — кучері нам з голови. 163] Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським: 164]     Барві підробній, новій заздрити справжня б могла. 165] Жінка — мов пава пливе, на маківці — стогом волосся 166]     (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм. 167] Та й купувати не сором тепер на виду всього люду — 168]     Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм. 169] Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати 170]     Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат. 171] Що то за шал — цілий статок носить на собі, якщо стільки 172]     Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв? 173] Ось — наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня 174]     Теплим крилом затяжних не наганяє дощів; 175] Ось — до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла 176]     Від навісної Іно порятувати колись; 177] Ось — що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі: 178]     Вірю, німфи морів — саме в такому вбранні; 179] Ось — мов шафран: у накидці такій запрягає богиня, 180]     Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть. 181] Далі — мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява 182]     Ружа й крило журавля, що із фракійських полів. 183] Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть 184]     Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає. 185] Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна — 186]     Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, — 187] Стільки (чи й більше) у нас барвників — вибирай, але вміло: 188]     Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця. 189] Темне — хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає — 190]     Саме в такому вбранні бранкою стала вона. 191] Біле — смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, — 192]     В білому ти на Серіф, острів, ступила колись. 193] Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з—під пахв не йшов запах, 194]     Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? — 195] Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших — 196]     Що із Каїка—ріки, в краї місійському, п'ють. 197] Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють, 198]     Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице. 199] Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же 200]     Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать. 201] Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати, 202]     Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який. 203] Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном, 204]     Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте. 205] Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка, 206]     Де для плекання краси засобів низку даю. 207] Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди: 208]     В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви. 209] Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця: 210]     Що помагає красі, те непомітним робіть. 211] Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою 212]     Гуща до теплих грудей звільна сповзає—пливе? 213] Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, — 214]     Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним? 215] Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок, 216]     Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема. 217] Все це сприяє красі, хоч для ока — бридке: не одне щось, 218]     Поки в роботі — гидке, зроблене — зір веселить. 219] Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори — 220]     Це лише брили колись, грубий, безликий тягар. 221] Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов, 222]     Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав. 223] Камінь шорсткий був, а нині — Венера викручує—сушить 224]     (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє. 225] Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"), 226]     Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла! 227] Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі? 228]     Спальню свою — на замок: ще ж не закінчено твір! 229] Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати, 230]     Не приховали б ви їх — нас уражали б вони. 231] От у театрі оздоби вилискують — постаті різні, 232]     А позолота на них — тонша, ніж той пелюсток. 233] Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові — 234]     И ви без сторонніх очей вроду плекайте свою. 235] Будь—коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся — 236]     Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно. 237] Найголовніше — хмурною не будь, не зганяй на волоссі 238]     Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так. 239] Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну, 240]     Й голкою руку штрикне, поки та чеше її. 241] Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній: 242]     Сльози й краплинками кров — рясно на зачісці тій. 243] Обмаль волосся — став сторожа вдома, й лиш там, де шанують 244]     Добру Богиню, наводь лад на своїй голові. 245] Я загостив якось до однієї, і штучне волосся 246]     Хутко наділа вона, — задом, проте, наперед. 247] Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок, 248]     А не на римських жінок сором спадає такий! 249] Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг — без травиці? 250]     Гай — без листків, голова — та без волосся на ній? 251] Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону 252]     Ген через моря глибінь начебто бик її віз, 253] І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати 254]     Від крадія—пастуха (кожен з них знав, що робив!) — 255] Є кого вчити в нас: юрми дівчат — і гарненькі, й не дуже, 256]     Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут. 257] Гарним ані настанов, ні мистецтва не треба, бо їхній 258]     Посаг — це врода; вона — верх без мистецтва бере. 259] Море ясне — мореплавець спокійний; коли спохмурніє — 260]     Вміння і засоби всі тут же він пустить у хід, 261] Зовнішність рідко буває без вад; навіть плямку найменшу 262]     Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай! 263] Куца — сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали; 264]     Нижча від куцої ти — гостя на ложі стрічай. 265] А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту, 266]     Спритно на ноги собі ще й покривало накинь. 267] Вільний — для надто худих я порадив би одяг; так само 268]     Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей. 269] Надто бліда хай рум'яниться; надто смаглява — вживає 270]     Замість всіх інших білил — риби, що з Фаросу, мазь. 271] Ніжку не дуже струнку у взутті білосніжнім приховуй, 272]     Не поспішай ремінців з надто тонкої знімать. 273] Прикру нерівність плечей хай підправить подушечок пара, 274]     Грудям пласким повноти кругла пов'язка додасть. 275] Пальці не дуже тонкі в тебе, ніготь не надто гладенький — 276]     Значить, як мову ведеш, менше вдавайся до рук 277] І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах, 278]     Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь. 279] Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? — 280]     Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі. 281] Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата? 282]     Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав. 283] Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали, 284]     Нижня губа щоб ледь—ледь верхніх торкалась зубів. 285] Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба: 286]     Хай по—жіночому він — солодко, ніжно бринить. 287] Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний; 288]     Декотру сміх аж трясе — наче ридає вона. 289] Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні 290]     Знуджена колом іти, вперта ослиця реве. 291] Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно — 292]     Сльози у будь—який час, в будь—який спосіб ллємо. 293] Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій 294]     Літері мов спотикавсь, як у дитини бува: 295] Знадою й вада стає — певних слів помилкова вимова: 296]     Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось. 297] От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги. 298]     Далі навчайся того, кроком яким тобі йти. 299] Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею 300]     Звабиш, а чи відштовхнеш — вирішить, власне, хода. 301] Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою 302]     Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла. 303] Інша — мов червонощока жона селянина—умбрійця, 304]     Твердо, сягнисто кладе, по—чоловічому, крок 305] Міра — й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком 306]     І по—смішному дрібним вибрать середину вмій. 307] Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде 308]     Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай. 309] Надто, коли в тебе шкіра — мов сніг: цілував я, бувало, 310]     Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей! 311] Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом 312]     Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі. 313] Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос — 314]     Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив. 315] Часто не вродою — голосом зваблюють хлопців дівчата, 316]     Тож, чи вродливі, чи ні — вчіться мистецтва того! 317] Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах, 318]     Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки. 319] Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє 320]     В правій — кітару, а плектр — в лівій тримати руці. 321] Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне, 322]     І триголового пса славний родопський Орфей. 323] Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї, 324]     Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові. 325] Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру, 326]     В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав. 327] Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно: 328]     Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра. 329] Знай, що писав Каллімах, що — коський співець, що — прихильник 330]     Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр. 331] Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?) 332]     Й той, в кого Гета—крутій батька все водить за ніс. 333] Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве, 334]     Щось, може, з Галла, а щось — вчений підкаже Тібулл, 335] Чи із Варрона — про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе, 336]     Випало лихом таким, чи про того втікача 337] З Трої — Енея, про першопочатки високого Риму — 338]     Твору славнішого в нас годі, повір, однайти. 339] Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення, 340]     Може, в ріку забуття твори не кануть мої — 341] Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте, 342]     Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок, 343] Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо 344]     І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай; 345] Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно — із творів, що іншим 346]     Досі незнані були, започатковані ним". 347] Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам, 348]     Вакху рогатий, і ви — дев'ять співучих богинь! 349] Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка, 350]     Як не рухлива вона і при кітарі, й вині? 351] Ті, хто навчився під музику рухатись, — любленці сцени: 352]     Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них! 353] Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє, 354]     Кинувши — знати їй слід, скільки набрала очок. 355] То нехай кине на "три", то подумає, як їй найкраще 356]     Кинути кості й який хитрий придумати хід. 357] Хай і в "розбійники" грає розважливо; й тут варто знати: 358]     Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох. 359] Воїна, що без напарниці, можуть в полон захопити — 360]     Часто вертається він, хоч і мав намір іти. 361] В сітку широку м'ячі підкидають — гляди, не торкнися 362]     Іншого, тільки того, що маєш кинуть, м'яча. 363] Ще одна гра є: на стільки клітинок поділено дошку, 364]     Скільки (рахунок тонкий!) в році ковзкім місяців. 365] Звідси і звідти — по три камінці; перемогу здобуде, 366]     Хто оті три камінці зможе поставити в ряд. 367] Ігор тих не зрахувать! Не знати їх дівчині — сором: 368]     Саме за грою, бува, паросток пустить любов. 369] Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга: 370]     Спокій у грі берегти — значно важливіша річ. 371] Бо, захопившись, про все забуваємо, необережні: 372]     Що приховалось в душі — явним одразу стає. 373] Гнів підступає, огидливе зло, до збагачення потяг, 374]     Потім — лайки та сварки, й жалю важка гіркота. 375] От і здригається тут від докорів та криків повітря, 376]     Всяк закликає богів кривду помстити свою. 377] Гра — вже не гра; поривається кожен свого домогтися, 378]     Бачив я: сльози не раз рясно по лицях текли. 379] Хай від такої ганьби береже Громовержець жіноцтво, 380]     Щоб таланило йому вабити чоловіків! 381] Ось чим жінкам дала змогу втішатись бездумна природа; 382]     Вибір багатший забав — чоловікам перепав: 383] Тут перегони з м'ячем, тут списи і розгонисті кола, 384]     Зброя всіляка, щити й кінь, що по кругу біжить. 385] Поле не бачить вас, ні джерело найстуденіше Діви, 386]     Туська на тихій воді не поколише ріка. 387] Портик Помпеїв вам личить зате, коли в ясне сузір'я 388]     Діви стрімливо летять сонячні коні палкі. 389] Також відвідуйте храм лавроносного Феба, що в битві 390]     Нам посприявши морській, флот єгиптян потопив, 391] Й інші споруди, що їх і сестра і дружина вождева 392]     З зятем—звитяжцем звела, що в корабельнім вінку. 393] Ще — вівтарі, де мемфійську телицю обкурює ладан, 394]     Ще й три театри, щоб там на видноті ви були; 395] Далі — й арену, де кров на піску ще парка, а потому — 396]     Цирк, де довкола стовпа — вихор гарячих коліс. 397] Що приховалось — незнане; незнаного — хто пожадає? 398]     Що ж то таке, поміркуй, врода — без споглядача? 399] Краще співай від Таміра чи від Амебея — одначе 400]     Треба, щоб ліру твою хоч би хто—небудь почув. 401] От приховав би свій твір Апеллес, то й донині б Венера 402]     Десь під водою була, в моря німій глибині. 403] Що так потрібно натхненним співцям? Однієї лиш слави: 404]     Вся наша праця важка звернена тільки на це! 405] Дбали колись і безсмертні, й вожді про поетів, а хорам 406]     Дяку складали гучну і нагороду в свій час. 407] Дійсно високим, величним, святим було ймення поетів, 408]     Дорогоцінні не раз їм подавали дари. 409] Енній з Калабрії честь таку мав, Сціпіоне великий, 410]     Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти. 411] Нині — зневажено плющ— хоч як віддавайся мистецтвам 412]     Вчених сестриць, а тебе ледарем, врешті, назвуть. 413] Мило для слави й очей не склепляти! Хто знав би Гомера 414]     Без "Іліади" його, що протривала віки? 415] Хто про Данаю б чував, якби, замкнена в тій своїй вежі, 416]     Вік там вона пробула, аж до старечих сивин? 417] Ось чому, кралі, посеред юрби вам корисно бувати, 418]     Часто ж ідіть за поріг — просто аби погулять! 419] Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу кошару, 420]     Так і Юпітера птах рине на рій голубів. 421] Тож і красуня нехай на очах буде: з—між незчисленних 422]     Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі. 423] Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння 424]     Хай зосередить вона тільки на вроді своїй! 425] Випадок — скрізь владарем; гачок наготові хай буде: 426]     Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов. 427] Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах — 428]     Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить. 429] От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози, 430]     Поки у путах була, серце зворушать комусь? 431] Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці 432]     Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні. 433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто 434]     Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх. 435] Що говоритимуть вам — говорили вже тисячам інших: 436]     З місця на місце, легка, пурхає їхня любов. 437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї? 438]     Може, самій запастись добрим десятком мужів? 439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя 440]     Ради Пріама колись — то б височіла й тепер. 441] Інші — закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб 442]     Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь. 443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся, 444]     Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав, 445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини, 446]     Й перстень на пальцях у них — що раз то інший, новий! 447] Хтось із таких джиґунів причепурених — злодій, можливо, 448]     Й зовсім не врода твоя — палить його твій убір. 449] Часто: "Віддай, то моє!" — кричать обікрадені кралі, 450]     Часто: "Віддай, то моє!" — форумом гомін іде. 451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро, 452]     Ти — й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять. 453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда 454]     От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким! 455] Інша спіткнулась — нехай це послужить тобі за науку: 456]     Ступить брехун на поріг — двері тримай на замку! 457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте: 458]     Нині він, як і колись, тих же закличе богів. 459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте, 460]     Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою? 461] Гарне щось вам обіцятимуть — гарне у відповідь мовте, 462]     Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу. 463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила — здатна 464]     Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить, 465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти 466]     Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого. 467] Втім, завеликий розгін я беру — притримай—но віжки, 468]     Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам! 469] Броду спитають слова — на табличці сосновій писання 470]     (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) — 471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти, 472]     Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь. 473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання — 474]     Добра спонука, лише б не затяглося воно. 475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся, 476]     Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь. 477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах — 478]     Більше надія, однак, хай набирає ваги. 479] Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади 480]     Взяте з розмови, просте слово таїть у собі. 481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру, 482]     Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом! 483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!) 484]     Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть, 485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку 486]     Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку: 487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні, 488]     Страх—бо — то вже не життя: гіршого рабства нема. 489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає, 490]     В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках. 491] Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати — 492]     Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать. 493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати 494]     (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!), 495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала, 496]     Щоб на табличці одній почерків двох не було. 497] Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці: 498]     Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона". 499] Щоб від таких—от дрібниць до поважніших справ перейти нам 500]     І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, — 501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, — 502]     Людям—бо мир до лиця, звірові — гнів налітнйй. 503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили, 504]     Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять. 505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада, 506]     Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої. 507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому 508]     З вас не впізнає ніхто — так—то спотворює гнів! 509] Гордість — не менша біда. Лиш погідний очей ваших погляд 510]     Служить окрасою вам і привертає любов. 511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя, 512]     Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть. 513] Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся, 514]     А головою кивне — значить, кивни йому й ти. 515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий 516]     З сагайдака врешті—решт гостру добути спішить. 517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу, 518]     Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас. 519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі, 520]     Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені. 521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається, 522]     В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого. 523] Та чи діждався Аянт від своєї жони—жалібниці 524]     На якесь миле слівце, що до вподоби мужам? 525] Хто мені права не дав із великих речей для малого 526]     Приклади брати й вождів тут подавати ймена? 527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти — 528]     Другому, третій — орла, знак легіону, несе. 529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний, 530]     Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть. 531] Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради; 532]     Хто говорити мастак — справи хай ваші веде. 533] Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки, 534]     Ми — особливий загін: наше заняття — любов. 535] Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко: 536]     Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав? 537] Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають; 538]     Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя. 539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі: 540]     Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми. 541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби, 542]     Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять! 543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм 544]     Жаром любові палким, що не вгаває й на мить. 545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу, 546]     Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним. 547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських, 548]     Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз—Пієрид! 549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом: 550]     Із піднебесних осель дух цей заронено в нас. 551] Грошей чекать від учених поетів — хіба то не злочин? 552]     Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки. 553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець, 554]     Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов. 555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна 556]     Тягне робочу шлею,— і молодого коня, 557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних — 558]     І юнаків, про яких кажуть: зелене іще. 559] Цей, недосвідчений, тільки—но стане на службу в Амура, 560]     Тільки—но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, — 561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає, 562]     Муром міцним той засів високо обгороди! 563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним — твоя перемога: 564]     Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт! 565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно, 566]     Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку. 567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане, 568]     Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне, 569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся 570]     Він її теж не смикне, не допровадить до сліз: 571] Це — юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить, 572]     Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий. 573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле, 574]     Мов на гірському хребті тільки—но зрубаний дуб. 575] Перша — певніша любов, а плідніша, вагоміша — друга: 576]     Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай! 577] Без недомовок тепер (перед ворогом — навстіж ворота!) — 578]     Навіть невірність свою вірністю вмій приховать! 579] І пам'ятайте: що легко дається — недовго втішає, — 580]     Часом до милих забав хитру відмову підкинь. 581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" — зітхає, 582]     Часто хай просить тебе, часто — хай і грозить. 583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши, 584]     Й при ходовому, бува, вітрові гине судно. 585] Тим—то жінок своїх чоловіки не пестять занадто: 586]     Кожен при жінці своїй будь—коли може лягти. 587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" — одразу лютіша 588]     Через відмову жорстку нас розпікає жага. 589] Втім, дерев'яного киньте меча — повоюємо справжнім, 590]     Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його. 591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає, 592]     Що в твоїй спальні лиш він — гість і єдиний владар. 593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає: 594]     Не підстьобнеш його так — хутко зів'яне любов. 595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду 596]     Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють. 597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда — 598]     Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять — люблю. 599] Та щодо ревнощів тих — хай лиш здогади будуть у нього: 600]     Хай тут уява його гору бере над знанням. 601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним, 602]     Що у коханки — хмурний, повний злоби чоловік. 603] Та, що нічого ніде не грозить їй, — то не насолода: 604]     Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь! 605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе, 606]     Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми. 607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" — хай вигукне, вбігши, 608]     Ти — юнака заховай, щоб у куточку тремтів. 609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе, 610]     Щоб не подумав: "Ти бач, скільки—то коштує ніч!" 611] Як — чоловіка кмітливого, як одурить охоронця, 612]     Що не склепляє очей, — чи говорити про те?.. 613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде — 614]     Так і закони, й права, й приписи цноти велять. 615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. — 616]     Ні! Щоб водити за ніс — швидше до таїнств моїх! 617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус, 618]     Будь—кого перехитриш, тільки б охота була! 619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!), 620]     Так, але ж лазня ще є — там уже будеш сама! 621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу, 622]     Будь—кому зможе її без перешкод віднести. 623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви 624]     Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова! 625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички — хай служка 626]     Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши. 627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям — 628]     І в непомітних слідах літери спостережеш. 629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій — 630]     Добре приглянься лишень — стануть рядочком слова. 631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій, 632]     Все ж віддалася вона — він таки став дідусем. 633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі? 634]     Що — як вона залюбки на перегонах сидить? 635] Що — як буває на лункоголосому святі Ісіди 636]     Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде? 637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить 638]     Жоден із чоловіків, окрім обранців її; 639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний 640]     Сторож — по той бік дверей — речі пильнує твої. 641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь—коли може, 642]     Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить. 643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва 644]     Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно. 645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм, 646]     Що дозрівав—палег —1 десь на іспанській горі. 647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий 648]     І на повіки кладуть темінь летейську важку. 649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем 650]     Балаканину, тоді — візьме в обійми свої. 651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця 652]     Коштом украй незначним будь—коли можна купить? 653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних, 654]     Як подарунок даси — зм'якне сам Батько богів. 655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок 656]     І порадівши йому, буде, як риба, німий. 657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся, 658]     Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки. 659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба, 660]     Та не лишень про одних чоловіків я кажу: 661] Будеш довірлива — втіхи твої смакуватиме інша, 662]     Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне. 663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно, 664]     Як і те ложе, не раз — віриш? — моєю була! 665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця 666]     Замість хазяйки сама гарно годила мені. 667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога — груди на розхрист — 668]     Ще й видавати себе… так от, своїм язиком! 669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати, 670]     Лютих собак на свій слід не випроваджує лань. 671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно, 672]     Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав! 673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!" 674]     Легко ж повірити в те, що кожен день на умі. 675] Прийде юнак — обігрій його поглядом, потім, зітхнувши 676]     Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов. 677] Далі — на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу), 678]     Далі вже — кішкою ти кинься йому до лиця. 679] Це — переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече: 680]     "Он воно що! Ти дивись… Гине без мене, либонь!" 681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро, 682]     Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів. 683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй, 684]     Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай 685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди 686]     Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі. 687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками, 688]     В'ється священний струмок, обіч — м'яка мурава. 689] Близько гайок, а між трав — деревця розрослися суничн', 690]     Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл. 691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина, 692]     Сосна, красуня гінка, — все в тій місцині росте. 693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим 694]     Скільки—то різних листків, трав усіляких тремтить! 695] Мило Кефалові тут. Гончаків і прислугу лишивши, 696]     Втомлений, біля струмка він присідав на траву. 697] 'Ти, що жагу втихомирюєш, — так він співав, — охолодо, 698]     Знову до мене прийди, ніжно торкнися грудей!" 699] Хтось це підслухав — і ну до Прокріди; вона кожне слово 700]     (Видно, чекала біди) ловить вже вухом чутким. 701] Тільки—но вчула те, як здалось їй, суперниці ймення — 702]     Впала відразу, німа: біль їй дар мови одняв. 703] Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі 704]     В пору, коли на лозі вже виногрона нема, 705] Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає, 706]     Незарум'янене ще, наче незрілий кизил. 707] Щойно до тями прийшла — розриває на грудях одежу, 708]     Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони. 709] Мить — по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса, 710]     Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд. 711] Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила 712]     Служок і в гай увійшла — тихо, але без вагань. 713] Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась? 714]     Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє? 715] Певно, чекала: "Ось—ось тут появиться та Охолода — 716]     І перед зором моїм власна постане ганьба". 717] То тебе сором діймав (підглядати — не дуже то гарно!), 718]     То ти хвалила себе — сумнів з любов'ю змагавсь. 719] Місце, ім'я, той шептун — усе мов кричало їй: "Зрада!" 720]     Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те. 721] Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, — 722]     Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці. 723] Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця 724]     Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло. 725] От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу 726]     Й над джерелом нахиливсь охолодити лице. 727] Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю — 728]     Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!" 729] Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала, 730]     Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий. 731] З тим піднялась і, гілки розсуваючи з—перед обличчя, 732]     Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його. 733] "Звір там", — подумав Кефал і, лук негайно схопивши, 734]     Вже накладає стрілу, що у правиці була. 735] "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче! 736]     Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв! 737] Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив! 738]     Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось. 739] Гину завчасно, але не від зради,— земля, що ти нею 740]     Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух. 741] Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих… 742]     Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!" 743] Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно, 744]     Рани глибокої кров хоче омити слізьми. 745] Подих, що виплив повільно з грудей її необережних, 746]     Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж… 747] Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен, 748]     Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому! 749] Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості 750]     Й приписи певні подам, як повестися тобі. 751] Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах — 752]     Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси. 753] Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля — 754]     Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч. 755] Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні, 756]     Рота рукою, скажім, не витирай за столом. 757] Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру: 758]     їж, як смакує, але — менше, ніж з'їсти могла б. 759] Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена — 760]     "Дурень лиш, — чухався б той, — дурень міг красти таку!" 761] Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм — пити: 762]     З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз. 763] Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги 764]     Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах. 765] Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, — 766]     Гідна, щоб з нею будь—хто хіть заспокоїв свою. 767] Сон за столом — небезпечне заняття: заснувши, такого 768]     Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь! 769] Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором 770]     Діло, що, власне, над ним — ласка, опіка моя?" 771] Знаєте всі свого тіла будову — стосуйтесь до неї: 772]     Як випадало б лягти — кожна для себе рішай. 773] Світишся вродою — то горілиць прилягти не вагайся; 774]     Спина немов з—під різця — спиною очі втішай. 775] Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались 776]     Ноги — у тебе такі ж, отже, лягай, як вона. 777] Куца — тоді на коня; для високої зростом фіванки 778]     Жодного разу, повір, Гектор конем не ставав. 779] Жінка, що станом струнка, опершись колінами в ложе, 780]     Хай при поставі такій зверне голівку набік 781] Гарне стегно в тебе, груди без вади — хай він над тобою 782]     Стане, а ти простягнись навскіс на ложі своїм. 783] І не вважай, що то зле, як по плечах розпустиш волосся, 784]     Наче вакханка, й лежиш, мов окриваючись ним. 785] Ти ж, на чиїм животі наробила вже складок Люціна, — 786]     Наче той парф на коні, спиною вмить повертайсь. 787] Тисяча способів є. Найпростіший — на правому боці 788]     Й трохи на спині лежать, тобто — напівгорілиць. 789] Ні Аполлона триніжок тобі, ні Аммон, що з рогами, 790]     Певних таких не дадуть, як моя Муза, порад! 791] Тож, коли гідне довір'я багате на досвід мистецтво — 792]     Вірте! У віршах моїх не розчаруєтесь ви! 793] Жінка повинна відчуть до кінця, всім єством, насолоду, 794]     А водночас хай і він од насолоди тремтить. 795] Хай під час любощів шепіт не мовкне солодкий, ласкавий, 796]     Навіть для пустощів там місце якесь залиши. 797] А не вділила тобі до тих любощів смаку Венера — 798]     Солодко схлипуй хоча б — гину од втіхи, мовляв. 799] Справді нещасна та жінка, в якої нечуле до ласки 800]     Те, що слугує для втіх чоловікам і жінкам! 801] Тільки, якщо вдаєш, то, гляди, не впіймайсь на неправді: 802]     Рухами, блиском очей вміло приховуй брехню. 803] Що тобі миле, те голосом, подихом навіть засвідчуй — 804]     Й тут (хоч і сором про те!) є таємниці свої. 805] Жінка, що хоче від гостя платні після втіхи на ложі, 806]     Вбогою зробить себе: втіхи покинуть її. 807] Світлові з вікон усіх не давай проникати у спальню: 808]     Що не милує очей, те приховає півтінь. 809] Втім, і забаві кінець! З колісниці, яку білокрилих 810]     Лебедів пара тягла, час і пора вже зійти. 811] Як перед тим юнаки, так і ви на трофеях любові 812]     Напис, дівчата, зробіть: "Був у нас вчитель — Назон".