Читать «Мистецтво кохання» онлайн

Публій Овідій

Публій Овідій Назон

«Мистецтво кохання»

Книга перша

001] Хто з—поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання, 002]     Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем. 003] Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво? 004]     Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур? 005] Автомедонт по—мистецькому вмів колісницею править, 006]     Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно. 007] Я — за наставника з волі Венери в хлопчини Амура, 008]     Я на любовних стежках — Тіфій і Автомедонт. 009] Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться, 010]     Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить. 011] Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри — 012]     М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий. 013] Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, — 014]     Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів. 015] Ту, що її потім Гектор відчув, — непоборну долоню 016]     Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв. 017] Учень Хірона — Пелід, мій — Амур—, як свавільні обидва, 018]     Так і богині сини — парость Еака й Амур. 019] Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові? 020]     Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь? 021] Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди 022]     Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем. 023] Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає: 024]     Більшої рани завдасть — краще помщуся йому. 025] Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння, 026]     Не запозичив його з лету небесних птахів, 027] Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині, 028]     Кліо і вісім її розумом славних сестриць — 029] Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем 030]     Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй! 031] Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознако, тримайтесь! 032]     Одаль — хто білість ноги довгим одінням окрив! 033] Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи — 034]     Квіти, що потай рвемо, — не про злочинну жагу. 035] Спершу, коли вже ти став, новобранець, під прапор Венери, 036]     Пильно розглянься довкіл, що захопило б тебе. 037] Друга турбота твоя — щоб обранка й тебе покохала, 038]     Третя — аби ця любов не на хвилину була. 039] Ось про що йдеться тут, ось де суперництва нашого поле — 040]     Вправно по ньому скеруй колеса біг до мети. 041] Поки ще можеш ти взяти розгін, попустивши повіддя, 042]     Вибери саме таку, що до вподоби тобі. 043] З неба, однак, не впаде вона — добре шукай, котрій скажеш: 044]     "Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!" 045] Таж і мисливець на лань не будь—де розставляє тенета — 046]     Знає, в якому з ярів підстерегти кабана, 047] Знає кущі птахолов, а рибалка досвідчений — місце, 048]     Де, лиш закине гачок, риба одразу клює. 049] Так от і ти, що шукаєш когось для тривкого кохання, 050]     Спершу завваж ті місця, де найгустіше дівчат. 051] Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила, 052]     Ніг на дорогах курних не доведеться збивать. 053] Хоч Андромеду Персей від засмаглих привіз собі індів, 054]     Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону: 055] Стільки й таких тобі Рим дасть дівчат, що з подивом скажеш: 056]     "Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!" 057] Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон — у Метімні, 058]     Риб — у морській глибині, птаства — між листям дерев, 059] На небосхилі — зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі, — 060]     Як не сказати, що тут — мати Енея живе? 061] Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, — 062]     Щонаймиліше дівча тут же побачиш в юрбі. 063] Інших, що вже на порі, полюбляєш — і ними рясніє; 064]     Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того. 065] Може, до старших охочіший ти (у них досвіду більше) — 066]     Що ж, і з таких не одну — сотні зустрінеш у нас. 067] Лиш завітай під Помпеєву тінь у ті дні, як одчує 068]     Дотики сонця палкі в небі Геракловий Лев, 069] Чи під склепіння, де мати, примноживши синову щедрість, 070]     Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац. 071] Портика не омини, що звела його Лівія, давши 072]     И назву йому; він цвіте барвами давніх митців: 073] Ось п'ятдесят Данаїд, щоб убити братів своїх, стали, 074]     Тут же — сам батько Данай, грізно підняв він меча. 075] Дня не проґав, коли ллє над Адонісом сльози Венера, 076]     Й сьомого — світлого дня для іудеїв усіх. 077] Шану складай і телиці мемфійській в одінні лляному: 078]     Тим, що Юпітер їй дав, інших вона збагатить. 079] Місце Амура — це ще й судова (хто повірив би?) площа: 080]     Й тут серед гаму, бува, запломеніє любов. 081] Де Аппіада, що при мармуровому храмі Венери 082]     В небо дзвінким джерелом, росяним струменем б'є, 083] Права знавець не один потрапляв у тенета богині: 084]     Інших людей захищав — сам вберегтися не вмів. 085] Найкрасномовніший там мов німіє, бо замість чужої — 086]     Власну справу тепер мусить, сердега, вести. 087] От і сміється над ним із сусіднього храму Венера: 088]     З гордого опікуна — скромний зробився прохач. 089] Та найудатнішим будеш ловцем у півкруглім театрі: 090]     Матимеш здобич таку, що й не наснилась тобі. 091] Не для потіхи лише — для любові чимало тут гідних, 092]     Буде забавиться з ким, буде кого й полюбить. 093] Як от мурашки снують то сюди, то туди, незліченні,— 094]     Кожна поживу несе, в ротику двигає щось; 095] Як ото бджоли над квітом лугів, над ярами, де пахнуть 096]     І медуниця, й чебрець, денно роями гудуть, 097] Так на видовища славні спішить пишношатне жіноцтво, 098]     Гляну — й вагаюсь не раз, око на кому спинить. 099] І подивитись ідуть, і щоб інші на них подивились: 100]     Серед юрби, на виду, спробуй—но цноту шануй! 101] Спокій видовищ ти, Ромуле, перший тоді скаламутив, 102]     Як на сабінських дівчат римських пустив юнаків. 103] Мармур там ще не білів, а поміст не рудів од шафрану, 104]     Де просто неба сидів, не під наметом, глядач. 105] На Палатіні (там лісу не бракне) наламане гілля 106]     В ту, що минула, добу скромним помостом було. 107] Люд не на лавах — на дерні сидів, а кошлате волосся, 108]     Щоб не діймала жарінь, зеленню всяк окривав. 109] Очі там кожен пасе на дівчатах: котру б собі взяти? — 110]     В грудях тим часом горить непереборна жага. 111] Ось невигадливий спів починає сопілка етруська, 112]     Тричі притупнув уже, вчувши її, танцюрист. 113] Люд у долоні вже б'є, хоч невміло, — тоді—то володар 114]     Знак, щоб хапали дівчат, нетерпеливим подав. 115] І позривалися з місць юнаки — запальні, галасливі, 116]     Й кожен, котру забажав, ту й забирає собі. 117] Як од орлів навсібіч розлітаються тихі голубки, 118]     Як од голодних вовків ніжна овечка втіка, 119] Так затремтіли й сабінянки перед нальотом зухвальців: 120]     Щойно рум'яні були — страх на лиці забілів. 121] Хоч і на всіх він один — неоднаково кожна боїться: 122]     Ця рве волосся, а та — наче без тями сидить. 123] Матінку кличе одна, заніміла від остраху інша, 124]     Ця ані слова, ця в плач, та остовпіла, та — в біг. 125] От і ведуть їх, щоб мати жінок собі, схоплених юнок, 126]     І не одну з—поміж них навіть сам страх прикрашав. 127] Ту, котра вперта була, брав на руки гарячий здобичник, 128]     Міцно тулив до грудей, напоумляючи таю 129] "Що ж ти сльозами лиш очі псуєш? Ким твій батько був завжди 130]     Неньці твоїй, тим і я, дівчино, буду тобі". 131] Ромуле, ти, як ніхто, воякам своїм вмів догодити; 132]     За нагороду таку згоден і я воювать! 133] Отже, од тих славнозвісних часів велелюдні театри 134]     Для миловидих дівчат — наче ті ями—пастки. 135] Варто вчащати тобі й на змагання породистих коней: 136]     Цирк, що народом кишить, не розчарує ловця. 137] Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців, 138]     Погляду, поруху брів не перехоплюють тут. 139] Побіч красуні сідай собі сміло — ніхто не осудить, 140]     Боком до неї тулись — слова не скаже ніхто. 141] Хоч не хотіла б — тулитися мусить, бо тісно на лаві, 142]     Й та тіснота, пам'ятай, тільки на руку тобі. 143] Далі вже гав не лови — до сусідки словечком озвися, 144]     Можна спочатку пустим, тільки б розмова пішла: 145] От, чиї коні, спитай, вдаючи зацікавлення, й тут же 146]     Саме за тих, що й вона, ти від душі вболівай. 147] А понесуть по арені богів урочистим походом — 148]     Владній Венері тоді якнайгучніше плещи. 149] Може, пилинка якась, покружлявши, сусідці на груди 150]     Сяде — ти пальцем чутким зняти її поспіши. 151] Хай і не сяде — зніми все одно: лови будь—який привід, 152]     Тільки б засвідчити міг щиру турботу свою. 153] От їй поділ зіслизнув до землі (забруднитися може) — 154]     Маєш нагоду: нагнись, щоб підхопити його. 155] Тут же тобі й нагорода за труд: нахилившись, побачиш 156]     Ніжку, й за це вже ніяк дівчина не дорікне. 157] Іноді ще й озирнись, чи сусід, що сидить позад неї, 158]     їй у тендітне плече грубо коліном не вперсь. 159] Часто й дрібниця захоплює: не одному прислужилось, 160]     Що подущинку м'яку впору і зручно підклав, 161] Що охолоджував помахом віяла милу сусідку, 162]     Стільчика їй підставляв, щоб не втомилась нога. 163] Ось яку змогу дає тобі цирк домогтися кохання, 164]     Як і арена дзвінка, вкрита кривавим піском. 165] Тут і для сина Венери не раз є гаряча робота: 166]     Той, хто на рани дививсь,— рану під серцем відчув: 167] Кинеш слівце чи торкнешся руки, оголошення взявши, 168]     А чи поб'єшся в заклад, хто переможе з бійців, — 169] Зойкнеш негадано й сам, як стріла тебе пройме летюча, 170]     Був дотепер глядачем — жертвою станеш нараз. 171] Ну, а видовище те, що ним Цезар недавно втішав нас,— 172]     Як у бою кораблі перські й афінські зійшлись? 173] В Римі тоді з—над обох побережжів зібралася молодь — 174]     Цілий, здавалося, світ місто вмістити змогло. 175] Хто ж у такому гурті не зустріне своєї любові? 176]     Ой, багатьох у ті дні мучив прибулець Амур!.. 177] Нині, щоб світ підкорить, на край світу рушає наш Цезар: 178]     Найнедосяжніший схід нашим тепер назвемо. 179] Парфе, покари чекай! Разом з Крассом полеглі, радійте: 180]     Римських клейнодів ясних варвар уже не зганьбить! 181] Месник піднявсь, що вождем від дитинства ще заповідався, 182]     Хлопець — війну вже веде, хоч не хлоп'яча то річ. 183] Скільки безсмертному літ, не дошукуйся, хто слабодухий: 184]     Цезарям силу не вік — роду високість дає. 185] Хист неземний дозріває скоріше, ніж часу перебіг: 186]     Млява років течія — не перешкода йому. 187] Хижих двох зміїв тірінфський герой задушив немовлям ще, 188]     Хоч у колисці, а все ж — гідний Юпітера був. 189] Вакх іще й нині юнак, а яким же він був тоді юним, 190]     Як переможений край — Індію — тирсом жахав! 191] Мужність, опіка отця воювать тобі, хлопче, поможе 192]     Й ворога перемогти — мудрість, опіка отця. 193] Славним початком таким не применшиш великого ймення, 194]     Перший з—між хлопців тепер, далі — з—між сивих мужів. 195] Є ще брати в тебе — кривду братів поспіши відомстити, 196]     Батько є — стань же твердим захисником його прав! 197] Зброю подав тобі батько вітчизни, твій батько, а ворог 198]     Батьком набуте майно хоче собі загребти. 199] Праведна зброя твоя, а в напасника стріли злочинні, 200]     Правда, пошана богів — ось де знамено твоє. 201] Силою права подоланий парф; хай подоланий буде 202]     Й списом, щоб східні скарби вождь мій для Риму здобув. 203] Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю—батьку: 204]     Богом один із вас є, другий — ним буде в свій час. 205] Я перемогу віщую тобі, оспівать обіцяю, 206]     Скільки снаги та чуття, гучно, звитяжцю, тебе. 207] Будеш загони вести й підбадьорювать їх моїм словом, 208]     Тільки б ти серцем своїм слово оте прихистив! 209] Спини парф'ян—втікачів, груди римлян оспівувать буду 210]     Й стріли, що мече їх парф, коней звернувши назад. 211] Ти утікаєш, щоб перемогти, але що ж залишаєш 212]     Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе. 213] Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа, 214]     Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить. 215] Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях — 216]     їм уже втеча стрімка не допоможе тепер. 217] Весело те споглядатиме юнь — наші хлопці й дівчата, 218]     В кожного з нас у той день щастям душа забринить. 219] От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то 220]     Гори зображені там, ріки, долини які?" 221] Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала, 222]     Хоч би й не знав ти всього — мов про відоме, кажи: 223] "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма 224]     В'ються по плечах, то це — славний на витоки Тігр. 225] Там он вірмени ідуть; ось — Данаєва донька Персіда; 226]     Це — славнозвісне колись місто між перських долин. 227] Цей ось і той он — вожді". Якщо знаєш — назви поіменно, 228]     Втім, хоч би навіть не знав,— сам ти їх вдало назви. 229] Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди: 230]     Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш. 231] Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних 232]     Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина. 233] Тільки—но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись, 234]     Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить 235] Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце 236]     Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов. 237] Духу вино додає, до кохання жагу роздимає, 238]     Вихилиш келих до дна — туга покине тебе. 239] Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу, 240]     Болі, турботні думки вже не захмарять чола. 241] Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість, 242]     Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене. 243] Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата: 244]     Владна Венера й вино —— наче вогонь у вогні. 245] Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада: 246]     Не за вином, не вночі вроду цінити берись. 247] Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався, 248]     Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю". 249] Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало, 250]     Тож перша—ліпша з дівчат гарною буде вночі. 251] Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже, 252]     Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день. 253] Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? — 254]     Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить. 255] Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв, 256]     А чи купальні, що в них води сірчані паркі? 257] Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто: 258]     "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!" 259] Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня — 260]     В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула. 261] Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура, 262]     Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран. 263] Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю, 264]     Муза вказала тобі щедрі для ловів місця. 265] Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати 266]     Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого. 267] Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки, 268]     Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть! 269] Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої, 270]     Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав. 271] Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади, 272]     Скорше менальський гончак буде тікать од зайців, 273] Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду — 274]     Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі. 275] Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають, 276]     Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу. 277] От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю — 278]     Жінка до нас по любов першою б мусила йти! 279] Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця, 280]     Лунко й кобила ірже, тільки—но вгледить коня. 281] В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна, 282]     Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть. 283] Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала 284]     Пломенем і через те духу пустилась в петлі? 285] Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила — 286]     І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть. 287] Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині, 288]     Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось. 289] Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди 290]     Білий—білісінький бик, стада окраса, бродив. 291] Чорна лишень між рогами була в нього плямочка—вада, 292]     В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком. 293] Кноські й кідонські до того бика поривались телиці, 294]     Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі. 295] Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю, 296]     Тут же телиці гладкі стали ненависні їй. 297] Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих, 298]     Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені. 299] Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла, 300]     Рвала м'які для бика трави і листя дерев. 301] Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа: 302]     Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв. 303] Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає? 304]     Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик. 305] Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом? 306]     Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять? 307] Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця, 308]     Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки. 309] Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця, 310]     Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай. 311] Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню, 312]     Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог. 313] О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю: 314]     Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого? 315] Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави — 316]     Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей. 317] Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну 318]     Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо 319] Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце 320]     Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть. 321] Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні, 322]     Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!" 323] То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову 324]     Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй. 325] Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню, 326]     З нею зійшовся—таки; плід — таємницю розкрив. 327] Варто крітянці було не зважати на пристрасть Тієста 328]     (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) — 329] Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори, 330]     Він колісниці б тоді не розвернув на бігу. 331] Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала — 332]     Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак. 333] Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна, 334]     В рідному домі Атрід жертвою жінки упав. 335] Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси? 336]     Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей? 337] Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі. 338]     Рвав Ппполіта живцем коней сполоханих шал. 339] Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну 340]     Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде! 341] Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше 342]     Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків. 343] Сумнівів, отже, не май: будь—яка може стати твоєю; 344]     Хтозна, чи з—між багатьох мовила б "ні" хоч одна. 345] Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння, 346]     Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі? 347] Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше: 348]     Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє. 349] Завше—бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє, 350]     Завше й чужа череда вим'я повніше несе. 351] Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш: 352]     Так ти полегшиш собі до господині підхід. 353] Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся, 354]     Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно. 355] Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю: 356]     Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети. 357] Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня 358]     Без намовляння твого візьме принаду з гачка; 359] Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде, 360]     Як на врожайній землі — повному сили зерну. 361] Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди, 362]     Спритна Венера тоді влесливо входить у них. 363] Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався, 364]     А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв. 365] Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила: 366]     Легко за себе тоді зможе помститись вона. 367] Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця, 368]     Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби 369] Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам — 370]     "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить". 371] От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, — 372]     Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому. 373] Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило, 374]     Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів. 375] Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" — 376]     Це небезпечна, скажу, і непродумана гра, 377] Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню, 378]     Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти. 379] Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим, 380]     Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди! 381] Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую, 382]     Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній. 383] А причарує таки, як листи буде брати й давати, 384]     Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе — 385] Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому: 386]     Не від служниці—бо слід розпочинати любов. 387] Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву — 388]     Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я): 389] Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить, 390]     Хай лиш відчує сама частку й своєї вини. 391] Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо, 392]     Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне. 393] Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі, 394]     Звабив — довершуй свого і переможцем відходь! 395] Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину, 396]     Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти. 397] Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця 398]     Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина. 399] Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі 400]     Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій: 401] Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій, 402]     А зеленавій воді — вигнуте дно корабля, 403] Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне: 404]     Часто вдається воно тільки в означений час. 405] Хай це народження день, хай календи, що ними Венера 406]     Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде, 407] Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси, 408]     А полонених вождів подиву гідні дари, — 409] Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди, 410]     В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят. 411] Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору — 412]     Той на уламках судна душу заледве спасе. 413] Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю 414]     Римлян, що впали в бою, води алійські взялись. 415] Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати 416]     Від найдавніших часів звик палестинський гебрей. 417] Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки: 418]     Витрати будуть, а це — вісники чорного дня. 419] Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту, 420]     Щоб обібрати того, хто умліває з жаги. 421] Прийде до неї торговець—хитрун (таки знає, до кого!), 422]     Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона — 423] Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить), 424]     Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!" 425] "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго: 426]     Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!" 427] "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я…" — попросять розписку, 428]     І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!" 429] Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки, 430]     Двічі й тричі на рік буде вона святкувать? 431] Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився — 432]     Шкода велика, бо він з каменем був дорогим. 433] Часто ще просить: "Позич". Позичиш — уже не поверне, 434]     Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь! 435] Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би 436]     Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць. 437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже, 438]     Воскові спершу довір, що на душі залягло. 439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна 440]     Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій! 441] Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла; 442]     М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку, 443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка — не шкодить, 444]     Нею ж усякого ти можеш зробить багачем. 445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині: 446]     Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить. 447] От подарунок даси, а тебе — ще й покинути можуть, 448]     Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна. 449] А не даси — їй надія шептатиме: "Ще ж подарує…" 450]     Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля. 451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти, 452]     Все програє, а рука тягнеться знову до гри. 453] Перша турбота твоя — поєднатися без подарунку: 454]     Щоб не даватись дарма — буде твоєю всякчас. 455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, — 456]     Перший він слід прокладе, настрій розвідає там. 457] Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу: 458]     Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть. 459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того, 460]     Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді: 461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий — 462]     Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм. 463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу, 464]     В мову свою навмання пишних речей не вплітай. 465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався? 466]     Скільки разів через лист діло все йшло нанівець! 467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво — 468]     Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь. 469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, — 470]     Ще прочитає колись, кроку назад не роби. 471] З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає, 472]     З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь. 473] Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку, 474]     Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш. 475] Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, — 476]     Брилу камінну, проте, сточує плинна вода. 477] Ти й Пенелопу саму — постарайся лишень — переможеш, 478]     Трою, за рік чи за два, — візьмеш ти, візьмеш—таки! 479] А прочитавши, одвіту не дасть — до одвіту не силуй: 480]     Тільки б читала твої сповнені ласки слова. 481] Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише: 482]     З часом, по крокові крок, стане близькою тобі. 483] Спершу — чого не бува? — ти гіркого листа прочитаєш: 484]     Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй. 485] Просить, а думає так: "Налягатиме ще — поступлюся". 486]     Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь. 487] Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак, 488]     Слуги нестимуть; її — мов ненароком зустрінь, 489] Слово до неї промов, та не прямо кажи — манівцями: 490]     Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь. 491] Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий — 492]     З нею дозвілля й своє не забувай розділить. 493] То трохи спереду йди, то, відставши, — дещо позаду; 494]     Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай. 495] Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись, 496]     Можеш пліч—о—пліч іти — жодного сорому тут. 497] Сяде в театрі, всім очі милуючи, — сядь побіч неї: 498]     Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір. 499] Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду, 500]     Мову веди звіддаля — знаками, порухом брів. 501] Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні, 502]     Хто за коханця — тому ще запальніше плещи. 503] Стане — за нею вставай; сидить — не схоплюйся з місця, 504]     Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй. 505] Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом, 506]     Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай. 507] Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу 508]     На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу. 509] Врода недбала — окраса мужів. Чи не викрав із Кріту 510]     Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був? 511] Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі, 512]     В лісі б Адонісу жить — рани ж богині завдав. 513] Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі, 514]     Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить. 515] Зуби — щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи, 516]     Хай не гуляє нога в надто широкім взутті. 517] Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся: 518]     Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй. 519] Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду, 520]     З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів. 521] Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш, 522]     Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь. 523] Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців, 524]     Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе. 525] Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям, 526]     Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів. 527] Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка — 528]     Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль. 529] Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній, 530]     Боса; волосся густе злотом по плечах пливло. 531] В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала, 532]     Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились. 533] Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге: 534]     Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй. 535] Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, — 536]     Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?.. 537] Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали, 538]     Бубни озвались лункі з—під невсипущих долонь. 539] З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши, 540]     Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема. 541] Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся, 542]     Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут; 543] Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,— 544]     Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь. 545] Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять, 546]     Поки, невдаха—їздець, ослика прутом шмага, 547] Раптом не втримавсь—таки — стрімголов через вуха ослячі 548]     Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!" 549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці 550]     Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті. 551] Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула, 552]     Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх. 553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться, 554]     А на грузьких мокляках — очеретина суха. 555] Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся! 556]     Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону! 557] Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих 558]     Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести". 559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів, 560]     Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок 561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо: 562]     Що лиш на думку спливе — легко богам осягти. 563] Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші, 564]     Так з нареченою бог на небесах поєднавсь. 565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою, 566]     А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі — 567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія—батька, 568]     Щоб од вина не було шкоди твоїй голові. 569] Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати: 570]     Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама. 571] Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе, 572]     Хай вона знає, над ким влада її відтепер. 573] В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто, 574]     Хоч і німують уста, мову обличчя веде. 575] Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти 576]     Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби, 577] Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою, 578]     Пальцями пальців її мов ненароком торкнись. 579] Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав: 580]     Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз. 581] Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб, 582]     Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям. 583] Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість, 584]     Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь. 585] Певний це, втоптаний шлях — по—мистецькому друга вдавати, 586]     Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува. 587] Так управитель не раз перевищує міру належну: 588]     Більше на себе бере, ніж доручалось йому. 589] Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна: 590]     Хай не підводять тебе ні голова, ні нога. 591] Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки, 592]     Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина. 593] Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по—дурному, — 594]     В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів. 595] Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, — 596]     Дар од природи на те, аби подобатись ним. 597] Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, — 598]     Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик: 599] Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно: 600]     Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв. 601] їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею, 602]     Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич. 603] Потім, як гості почнуть галасливо вставати з—за столу, 604]     Саме при тій метушні гарну нагоду лови: 605] В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї — 606]     Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй. 607] Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по—селянськи — 608]     Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей. 609] Про красномовність не стану тобі настанов подавати: 610]     Досить тобі забажать, — мова сама попливе. 611] Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце, 612]     Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади. 613] Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, — 614]     Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою. 615] Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі: 616]     Спершу зображував пал, потім направду палав. 617] Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає: 618]     Та, котра грою була, — справжньою стане любов! 619] Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути: 620]     Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз. 621] Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці, 622]     Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу. 623] Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу: 624]     Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою! 625] Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу, 626]     Що у фрігійських лісах віддано першість не їм? 627] Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони, 628]     Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх. 629] Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї 630]     Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому. 631] На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада, 632]     Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери! 633] Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, — 634]     Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри! 635] Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні, 636]     Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере. 637] Вигода є від богів, а є вигода — віра хай буде, — 638]     На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім! 639] Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, — 640]     От ви й по правді живіть: над усіма — божество. 641] Ввірене вам — поверніть, договори вшановуйте чесно, 642]     Серця — обман, а руки — хай не забруднює кров. 643] Маєте розум — жартуйте з дівчат: покарання не буде! 644]     Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман. 645] Зваблюйте звабниць, бо це назагал — безбожне поріддя, — 646]     В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі! 647] Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло — 648]     Дев'ять років підряд сонце палило поля. 649] До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, — мовив, — 650]     Може власкавить лише мужа захожого кров". 651] "Що ж, — на те Бусірід, — будеш першим даром для нього, — 652]     Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!" 653] Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла: 654]     В череві твору свого смажився сам же творець. 655] Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки 656]     Звідати винахід свій — це справедливість сама. 657] Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде, 658]     Приклад лихий подала — цим же хай сплатить тобі. 659] Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами, 660]     Зможеш — хай лиця твої вогкими будуть од сліз. 661] А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) — 662]     В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води. 663] Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком? 664]     Не поцілує тебе — все—таки сам поцілуй! 665] Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді, 666]     Хоч і пручатись почне — хоче, щоб ти переміг. 667] Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки, 668]     Щоб не жалілась вона — от неотеса, мовляв! 669] Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати — 670]     Втратити вартий і те, що перепало йому. 671] Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії? 672]     Кроку того не зробить — тупість, не цнота, повір! 673] Кажеш, насильство? Хай так Але ж воно миле дівчатам: 674]     Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть. 675] Силою схилиш до втіх — усяка зрадіє тій силі; 676]     Навіть зухвалість ота — гарний даруночок їй. 677] А не торкнешся, хоч міг, — удаватиме радість обличчям, 678]     Серцем до тебе, однак, — певен я, — чутиме жаль. 679] Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, — 680]     Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув. 681] Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати, 682]     Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку. 683] Вже пастухові—судді горезвісну дала нагороду 684]     Перша з—між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь. 685] Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста — 686]     Впевнено в Трої самій грецька осіла жона. 687] Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо 688]     Еллінів: біль одного спільною справою став. 689] Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!) 690]     Одягом довгим ховав стать чоловічу свою. 691] Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади, 692]     Не у прядінні, шукай слави гучної собі! 693] Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця, 694]     В правій, що нею вкладеш Гектора, — вовни клубок? 695] Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, — 696]     Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв. 697] З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись, 698]     Пристрасті не вгамував — сам себе видав Ахілл. 699] Силою (вірити слід) була тут же подолана діва, 700]     Потай жадала й сама, щоб подолали її. 701] "Не покидай!" — зупиняла Ахілла, що йти поривався, 702]     Вже ж бо не прядку в руці — грізне оружжя тримав. 703] Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш, 704]     Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв? 705] Так—бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, — 706]     Як же їй мило зате згодом оддатись йому! 707] Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди, 708]     Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце. 709] Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити, 710]     їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять. 711] Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі; 712]     Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий. 713] Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер, 714]     Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла. 715] Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї — 716]     Стримайсь на деякий час, щезни їй з—перед очей. 717] Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне: 718]     Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе. 719] Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди: 720]     З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов. 721] Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась, 722]     Хто шанувальником був — потім коханцем ставав. 723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі 724]     Сонце й солона вода смалять його день у день. 725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба 726]     Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку; 727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває, 728]     Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, — 729] Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість, 730]     Дурень хай бачить у ній явної слабості знак! 731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами, 732]     Дафніс рум'яним не був — горду наяду кохав. 733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось: 734]     Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу. 735] Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло 736]     Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги. 737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен 738]     Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь". 739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині: 740]     Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана. 741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки: 742]     Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе. 743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла, 744]     Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой? 745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу — 746]     Феб, як сестрицю свою — два Діоскури—брати". 747] Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску 748]     Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки! 749] Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода: 750]     Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав. 751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю — 752]     Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був. 753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга: 754]     Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть. 755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають 756]     Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай. 757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки, 758]     Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита. 759] Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє, 760]     Хоч незліченні вони, пристосуватись до них, 761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом — 762]     Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь. 763] Так от і рибу по—різному ловлять: гачок тут підходить, 764]     Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть. 765] Різного віку жінок ти по—різному, отже, приваблюй: 766]     Пастку досвідчена лань здалеку спостереже. 767] Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством, 768]     Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять. 769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться, 770]     Хутко в обійми свої явний негідник бере. 771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка, 772]     Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.