Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91» онлайн - страница 126

Те, що він скоїв наступної миті, не можна було пояснити ні логікою, ні інстинктом, його душа раптом змінила напрямок і ввійшла в тіло чорнявого молодика… Перше, що він відчув, — тепло. Здавалося, він убрався в одяг, попередньо нагрітий чиїмсь тілом. Розплющив очі. Він перебував у кімнаті, вмебльованій двома кріслами й арками над ними. Це були не відбитки пам’яті, а матеріальний світ. У кріслі навпроти сидів широколиций лобатий здоровань з короткою зачіскою і добродушним слов’янським обличчям. Вії його сіпнулись, і в Тищенка втупились зачмелені зеленкувато-жовті очі. Йому стало не по собі. На нього дивився він сам. Але не із задзеркалля і навіть не з того світу… Поволі полуда спала з очей, зіниці звузились, стали чорними. В них з’явилося щось схоже на допитливість.

Тим часом Тищенкова суть швидко призвичаювалася в тілі чорнявого. Вона, немов пілот, що зайшов у кабіну літака невідомої моделі, перевіряла різноманітні датчики, “зазирнула” в пам’ять “комп’ютера” і тієї ж миті отримала біографічну довідку про колишнього власника тіла. Але це була тільки інформація про людину, а не її суть; позичений порожній скафандр і технічна документація до нього.

Відчинились двері. В кімнату зайшов керівник Центру. Мить повагавшись біля входу, він попростував до чорнявого. З кожним кроком радість на його обличчі поступалась місцем страхові. Він немов би зменшувався в розмірі; коли ж опинився поряд з кріслом, то й зовсім знітився. На обличчі з’явився вираз запобігання і бажання виконувати. Іван Іванович стояв біля крісла під аркою, як біля трону, схиливши улесливо голову.

— Щиро просимо! — пробелькотів. — Ми давно очікуємо…

В цей час у дверях виросли двоє здорованів у мішкуватих сірих костюмах. Їх маківки з рідким білявим волоссям майже торкалися верху одвірка, а під лівим боком у кожного щось стовбурчилося.

— Прошу, — ще нижче вклонився керівник Центру.

Тищенко в тілі чорнявого підвівся з крісла… І тут на нього обрушилося його ж тіло. Лише реакція і дух першої людини “Експарки” врятували “месію” від нищівного удару в голову, котрий для його теперішньої, недолугої постаті був би останнім. Від другого удару, в якому було сконцентровано вселенську лють і міць Тищенкової плоті, його уберіг один із дужанів, який ребром долоні, немов сокирою, рубонув по шиї ні в чому не винне тіло, яке ще недавно належало батькові “Експарки”.

На глухому подвір’ї біофаку, куди чорнявий вийшов у супроводі Івана Івановича та двох охоронців, стояв той самий пошарпаний автомобіль, а біля нього — літній чоловік, “представник замовника”. Він віддано посміхнувся і відчинив дверцята.

— Взагалі-то вам би годився броньований лімузин і ескорт мотоциклістів, — схазаз вибачливо. — Але з міркувань конспірації скористаємося поки що з цього точила.