Читать «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 91» онлайн - страница 109

— Відповідальність теж?

— Відповідальність поділяю з нею я. Але відповідальність обмежену. Адже жоден психіатр не дасть вам гарантій неодмінного одужання свого пацієнта.

Капітан виважував усі “за” і “проти”.

— Гаразд, докторе. Ось мої телефони — службові й домашній. У разі потреби телефонуйте. Сьогодні ж я пришлю когось заґратувати вікно в палаті, а на дверях відтепер стоятиме варта. Але… — він хвилину помовчав, — даю вам два тижні. На довше відволікати людей від їхніх безпосередніх обов’язків я не можу. Все! — поставивши на стіл порожню бляшанку, він підвівся й енергійно потиснув Стернові руку.

Крістіна не змусила довго на себе чекати.

— Ви його зачарували. Боюсь, у мене з’явився суперник, — несподівано для себе бовкнув Стерн і відчув, що починає червоніти.

Але Крістіана, опустивши очі, зашарілася ще дужче за нього.

Переборовши збентеження, Стерн змінив тему:

— Ви маєте лише два тижні. Після цього його заберуть до “компанії”. Здається, так вони називають поміж себе свою установу. Тож часу обмаль.

Переклавши навіщось папери на столі, Стерн вів далі:

— До речі, працювати вам доведеться в заґратованій палаті. Певне, бояться, щоб він у вікно не скочив. Тепер щодо діагнозу. Коли ви викладали його капітанові, я мало що второпав. Мені здалося, ви поставили їх кілька і навіть геть протилежних, чи не так?

— То правда. Я просто хотіла збити його з пантелику. Психологічна атака, так би мовити, — лукаво всміхнулася Крістіана. — А діагноз справді не один. Їх два. Це афазія та амнезія водночас. Йому відібрало і мову, і пам’ять. Амнезія — ретроградна, він геть забув, що з ним було. Травми черепа не виявлено. Тому, гадаю, причиною є нервовий стрес і граничне виснаження організму.

— Отепер ясно. І які ваші подальші дії?

— Для відновлення функціонального стану клітин кори головного мозку застосувати штучний електросон. Перевірити мозкові центри Верніке і Брока. Потім…

— Досить, досить! Бажаю вам успіху!

Другого дня вранці Стерн завернув у праве крило будівлі, до палати за ґратами. При дверях розсівся на стільці, випроставши ноги, якийсь здоровань. Він одразу ж підхопився й рішуче заступив Стерну шлях. Але, помітивши на вилозі його халата нластиковий жетон із званням та прізвищем, недбало виструнчився і, не перестаючи жувати гумку, процідив:

— Служба безпеки. Сержант… (прізвище годі було розібрати). На посту спостереження до дев’ятої ранку.

І знову сів, ураз втративши всякий інтерес до Стерна.

Його зухвала поведінка анітрохи не здивувала. Адже навіть нижчі чини зі служби безпеки почувалися вищими перед армійськими офіцерами, що вже казати про якихось медиків.

Переступивши поріг палати, Стерн обережно причинив за собою двері. Підкидьок лежав обплутаний різнобарвними дротами, з манжетами на руках і ногах, дводюймовим гофрованим шлангом довкола грудей. На столику при ліжку стояли два чорні ящики з датчиками й циферблатами. Там щось миготіло, ледь коливалися стрілки, висотувалися вузенькі паперові стрічки з позначками.

Крістіана сиділа на стільці в головах у хворого і, здавалося, замовляла його. Завваживши Стерна, вона підвелась і привіталася. Зрозумівши, що потрібні пояснення, коротко розповіла, що тут діється: