Читать «Хатина дядька Тома» онлайн - страница 5

— І ото чудасія: ніяк не втовкмачиш цього іншим. Ось, приміром, був у Натчезі такий собі Том Локер, колишній мій компаньйон; розуму він мав доволі, той Том, а от до негрів був ну чистісінький тобі сатана—у нього, мовляв, свої принципи,— хоч загалом добрішої людини світ не бачив. Така вже була його метода, сер.

Я не раз, було, казав йому: «Слухай, Томе,— кажу,— на біса ти товчеш своїх негритянок по голові й лупцюєш куди попало, коли вони починають ревти? Це ж просто сміх,— кажу,— та й користі з того ніякої. Нехай вони собі ревуть,— кажу,— така вже їхня природа, а природа завжди знайде собі вихід, як не тут, то десь іще. До того ж, Томе,— кажу,— таке поводження шкодить твоїм негритянкам: вони марніють, стають гірші на вигляді а часом зовсім бридкі, і тоді доводиться казна скільки морочитись, щоб вони одійшли. Чом би тобі,— кажу,— не бути до них добрішому й не дати їм спокій? Повір мені, Томе, людяним поводженням ти здобудеш куди більше, аніж усіма отими стусанами й ляпасами, та й зиск із того більший, слово честі». Одначе Томові все те було невтямки, і він перевів мені стільки негритянок, що я мусив порвати з ним, хоч який він був добросердий чолов’яга і в ділі дуже чесний.

— То ви вважаєте, що ваші способи поводження вигідніші, ніж Томові? — спитав містер Шелбі.

— Ну звісно, сер, саме так. Я, бачте, завжди, як є змога, обминаю всякі прикрощі — коли ото продаєш малечу, воно краще десь відпровадити матерів, бо самі знаєте: чого очі не бачать, за тим душа не болить. А коли все тишком-нишком і нічого вже не зарадиш, вони швидко до цього звикають. Негри ж, бачте, зовсім не те, що білі люди, в яких з роду-віку ведеться жити разом з дружиною, дітьми і все таке інше. Добре вимуштруваний негр не знає усіх цих забобонів, і такі речі минаються йому легше.

— Боюся, що мої негри не досить добре вимуштрувані,— сказав містер Шелбі.

— Може, й так. Ви тут, у Кентуккі, розбещуєте своїх негрів. Ви гадаєте, що робите їм добро, а насправді то ніяке не добро. Негр, він, бачте, на те й існує, щоб його тягали по світу, продавали тому, цьому і ще хтозна кому; і ті, що навіюють негрові всякі там думки й сподіванки та ще й панькаються з ним, аж ніяк не чинять йому добра, бо коли його спіткають справжні злигодні, йому від того буде ще гірше. Отож, скажу я вам, якби ваших негрів та послати десь на плантацію, вони, мабуть, ураз занепали б духом, а тамтешні співали б собі та гиготіли, мов біснуваті. Воно звісно, містере Шелбі, кожен гадає, що його звичаї найкращі, отож

і я певен, що поводжуся з неграми саме так, як належить.

— Щаслива та людина, що всім задоволена,— легенько здвигнувши плечима, мовив містер Шелбі з ледь помітною бридливістю в голосі.

— Ну,— озвався Гейлі після того, як вони деякий час мовчки лущили горіхи,— то яке ж буде ваше Слово?

— Мені треба все обміркувати й порадитися з дружиною,— відказав містер Шелбі.— А тим часом, Гейлі, коли ви хочете влаштувати цю справу без зайвого шуму, як самі щойно казали, то глядіть не прохопіться про неї тут нікому. Бо це не мине моїх слуг, а досить їм щось прочути — і тоді годі сподіватися забрати тихо-мирно хоч кого з них, це вже будьте певні.