Читать «Хатина дядька Тома» онлайн - страница 240

— А ви не пам’ятаєте прізвища людей, у яких він купив її?

— Здається, продав її якийсь Сіммонс... Принаймні на купчій значиться таке ніби прізвище.

— О боже! — вигукнула Кассі _ і впала непритомна.

Джордж і пані де Ту кинулись до неї. Хоч вони й гадки не мали, чому вона зомліла, проте зчинили метушню, цілком відповідну до обставин. Джордж у запалі людяності перекинув глек з водою і розбив дві склянки. Інші жінки, почувши, що хтось знепритомнів, з’юрмилися в дверях каюти й заступили повітря. Одне слово, було зроблено все, що звичайно робиться в таких випадках!

Бідолашна Кассі! Опритомнівши, вона відвернула обличчя до стіни й нестримно, мов дитина, заридала. Може, матері здогадаються, що з нею сталось. А може, й ні. Та сама вона в ту хвилину була майже певна, що доля зглянулася на неї і що вона знову побачить свою дочку. Так воно й сталося через кілька місяців, коли... А втім, ми забігаємо наперед.

Розділ ХLIIІ

НАСЛІДКИ

Закінчити нашу розповідь недовго. Джорджа Шелбі, по-юнацькому чутливого й доброго, зворушила та романтична історія, і, маючи людяну душу, він, доклав усіх зусиль, щоб якнайшвидше послати Кассі купчу на Елізу. Дата і прізвище на документі цілком збігалися з тим, що знала сама Кассі, отож не лишилося й тіні сумніву, що Еліза справді її дочка. Тепер їй треба було тільки відшукати слід утікачів.

Разом з пані де Ту, з якою її поєднала спільна доля, Кассі негайно вирушила до Канади. Вони їздили по всіх місцях, де здебільшого оселялися негри, що втекли від рабства, і скрізь розпитували про своїх родичів. В Амгерстберзі вони натрапили на доброго чоловіка, що дав притулок Джорджеві й Елізі, коли ті приїхали до Канади, і від нього дізналися, що подружжя живе в Монреаль.

Джордж і Еліза вже п’ять років були вільні люди. Джордж мав постійну роботу в майстерні одного статечного механіка й заробляв цілком досить на прожиток сім’ї, до якої на той час додалася ш й дочка.

Малий Гаррі, гожий та здібний хлопчик, ходив до пристойної школи й мав добрі успіхи в навчанні.

Той добрий пастир з Амгерстберга так зацікавився розповіддю пані де Ту і Кассі, що здався на їхні умовляння поїхати з ними до Монреаля — цю подорож пані де Ту взяла на свій кошт.

І ось ми з вами в невеличкому чепурному помешканні на краю Монреаля. Вечоріє. У каміні весело виблискує огонь. На столі, засланому сніжно-білою скатеркою, все готове до вечері. В кутку кімнати стоїть ще один стіл, покритий зеленим сукном. На ньому письмове приладдя, папір. Над столом полиця з ретельно дібраними книжками.

То кабінет Джорджа. Та сама жага знання, що замолоду, в дні тяжкої праці й злигоднів, спонукала його крадькома осягти заповітну премудрість читання та письма, не залишила його й тепер, і він кожну вільну годину віддає самоосвіті.

Ось і в цю хвилину він Гидить біля свого столу й, читаючи один з томів «Сімейної бібліотеки», щось собі занотовує.

— Годі, Джордже,— каже Еліза.— Ти ж цілий день не був удома. Згортай-но свою книжку та поговори зі мною, поки я запарюю чай. Ну ж бо!