Читать «Хатина дядька Тома» онлайн - страница 239

Джордж часто присував свій стілець до самих дверей каюти пані де Ту, і Кассі, сидячи біля борту, чула їхні розмови.

Пані де Ту доскіпливо розпитувала Джорджа про Кентуккі, де, як вона сказала, й сама жила замолоду. На свій превеликий подив, Джордж виявив, що її домівка була десь у сусідстві з їхнім маєтком, а своїми запитаннями вона виказувала таку обізнаність із тамтешніми людьми та місцями, що він лише кліпав очима.

— А скажіть,— запитала одного разу пані де Ту,— чи не знаєте ви в тій околиці чоловіка, на прізвище Гарріс

— Є такий старий поміщик, живе недалеко від нас,— відказав Джордж.— Та ми з ними ніколи близько не зналися.

— Здається, він має багато рабів? — спитала пані де Ту, виказуючи куди більше зацікавлення, ніж їй хотілося б.

— Так,— мовив Джордж, здивовано позирнувши на неї.

— А ви не знаєте... може; чули коли-небудь випадково... чи не було в нього хлопчика-мулата, на ім’я Джордж?

— Ну звісно — Джордж Гарріс. Я добре його знаю. Він оженився на одній із служниць моєї матері. Тільки тепер він утік до Канади.

— Утік? — швидко перепитала пані де Ту.— Хвалити бога! Джордж запитливо глянув на неї, але нічого не сказав.

Пані де Ту похилила голову на руки й заплакала.

— Він мій браті — мовила вона.

— Та невже? — вражено вигукнув Джордж.

— Так,— сказала пані де Ту, гордо підводячи голову й утираючи сльози.— Містере Шелбі, Джордж Гарріс — мій брат.

— Аж не віриться,— мовив Джордж, трохи відсуваючи свій стілець і роздивляючись пані де Ту.

— Мене продали на пониззя, коли він був ще малим, хлопчиком,— сказала вона.— Там мене купив один добрий і великодушний чоловік. Він забрав мене з собою до Вест-Індії, зробив вільною і одружився зі мною. А оце недавно він помер, і я поїхала до Кентуккі, щоб знайти й викупити свого брата.

— Він розповідав колись, що в нього була сестра Емілі, яку продали на Південь,— сказав Джордж.

— Он як! То оце ж я і є,— мовила пані де Ту.— А скажіть, який він тепер?

— Дуже хороший чоловік,— відказав Джордж,—

хоча й жив у ганебному ярмі рабства. Чоловік неабиякої вдачі, розумний, благородний. Я все це тому знаю,— додав він,— бо його дружина з нашого дому.

— А вона яка? — жваво запитала пані де Ту.

— Золото!—відказав Джордж.— Гарна, розумна, привітна, доброчесна. Моя мати її виховала наче рідну дочку. Вона вміє читати й писати, чудово вишиває й шиє, а ще й співає гарно які

— Вона народилась у вашому маєтку? — спитала пані де Ту.

— Ні. Батько купив її в Новому Орлеані, коли їздив туди у справах, і привіз матері в дарунок. їй було тоді років вісім чи дев’ять. Батько ніколи не казав матері, скільки він за неї заплатив, але не так давно, переглядаючи старі папери, ми знайшли ту купчу. Він заплатив за дівчинку величезні гроші,— мабуть, тому, що вона була навдивовижу гарна.

Джордж сидів спиною до Кассі й не бачив, з якою напруженою увагою вона прислухалася до всіх деталей його розповіді. Та в цю мить Кассі торкнулась його руки і, побліднувши на обличчі, схвильовано запитала: