Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 44
Валерий Владимирович Медведев
От тобі й маєш! Видно, у Костя від цього мурашиного життя вже почав ум за розум заходити, коли він забув значення таких звичайних людських слів. Тоді я швиденько нагадав йому значення слова «змова» і пояснив йому, що це значить. Кость тупо вислухав мене і тупо спитав.
— А яка змова?
— Що значить — яка? Звичайна!.. Тобто не звичайна, а смертельна — он яка! Розумієш?
— А що значить смертельна? — знову поставив мені запитання Кость.
— Смертельна — це значить: ми краще з тобою помремо, але не підкоримось інстинкту!
— А що таке «не підкоримось»? Як це не підкоримось? — Малинін подивився на мене сумними очима і з недовірою зітхнув.
— Ну, дуже просто! Розумієш, він, інстинкт, буде нас, мене і тебе, навантажувати… Розумієш, навантажувати!
— Навантажувати — це я розумію, — сказав Кость.
— Ну, от! — зрадів я. — Він, інстинкт, буде нас навантажувати і примушувати працювати, а ми, я і ти, будемо йому не підкорятися… Не підкорятися — розумієш?..
— А як — не підкорятися?
— А ось так не підкорятися! Ось так! Дивись!
Я взяв і скинув оберемок соснових голок з плечей на землю. Кость Малинін спочатку поглянув на мене, як на збожеволілого мурашку, потім важко про щось подумав і тихенько опустив на землю березовий листочок. Потім ми разом збігли з мурашкової доріжки вбік. Інстинкт, звичайно, хотів тут же примусити мене підняти голки, але я йому не підкорився. Кость Малинін стояв, напружившись, поруч зі мною, потім враз закрутився на місці, як собака, що хоче піймати себе за хвіст.
— Чого ти крутишся? — спитав я Малиніна.
— Дуже хочеться повернутися і підняти листок, — прошепотів Малинін.
— Не підкоряйся нізащо! Переборюй!
— Я й так переборюю.
— Молодець! — похвалив я Малиніна. — Залазь під кущ трави. Йди сюди.
Важко дихаючи і переборюючи на кожному кроці опір інстинкту, Кость над силу дістався до мене і вчепився в мене всіма шістьма лапами. Я підтягнув до себе березовий листок і накрився ним з головою, наче ковдрою, щоб нас ніхто не побачив.
— А тепер, — сказав я гарячковим шепотом, — а тепер, Малинін, зосередься і повторюй за мною:
Голосно схлипнувши, Кость глибоко зітхнув і замість чарівних слів заклинання сказав:
— Ой мамочко!..
— Чого ти? — спитав я.
— Мене за ноги хтось смикає!..
Я був подумав, що то до Костя знову інстинкт причепився. Підняв березовий листок, виглянув назовні, дивлюся — ні, не інстинкт, а якийсь зовсім незнайомий мурашка схопив Костя за ногу (тобто за задню лапку) і тягне з усієї сили…
ПОДІЯ ТРИДЦЯТА,
небувала і нечувана на весь мурашник
Я думав, що мені легко вдасться відбитись од мураха, однак я помилився. Мурашка виявився дуже настирливим. Він і мене теж ухопив за одну лапку.
Я йому, звичайно, пригрозив: «Відчепись! А то гірше буде!», а він все тягне й тягне, потім смикати почав, потім узяв і стяг з нас ковдру, тобто березовий листок. Я, звісно, розізлився і скочив на ноги; старий мурашка обстукав нас з Костем з ніг до голови вусиками, немов лікар, і питає: