Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 43
Валерий Владимирович Медведев
ПОДІЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА
Це був, мабуть, найсвоєрідніший «бунт» на землі
Все!
Все загинуло!!! Всі мої надії, всі мої мрії і фантазії — все загинуло! Я зрозумів, я остаточно утвердився в тому, що такого життя, про яке я мріяв, сидячи на лавочці й чекаючи на Мишка Яковлєва, такого життя нема і не може бути ніде — ні на землі, ні під землею… Ні в горобців, ні у метеликів, ні у мурашок!.. І у трутнів теж, певне, немає такого життя. І такого стану, коли можна нічого не робити, теж, напевне, не існує, бо, коли б ми з Костем навіть і були б зараз трутнями, а не мурахами, «ми б однак з ним намагались нічого не робити, а для того, щоб нічого не робити, як я переконався, треба було стільки робити, що вже краще щось робити, аніж намагатися нічого не робити…
… Немає такого життя! І не варто його шукати! І часу на те марнувати не варто!
Пора! Пора вертатися, поки не скоїлося якої-небудь жахливої несподіванки. У цих птахів і комашок кожної миті може трапитись таке, що потім і кісток не збереш. Я оглянувся на Костя Малиніна. Малинін мовчав, він ні про що мене не питав, він не сердився на мене за те, що втретє ускочив у таку халепу, він не лаяв і не проклинав мене, і це було найтяжче. Вже б краще він мене розніс за все в пух і прах.
Але Кость мовчав, ніби води в рот набрав. Він комашився, навантажувався, розвантажувався, знову навантажувався і знову розвантажувався, носив, тягав, перетягував, не відстаючи від мене ні на крок. Кость працював, як звичайнісінький роботяга-мурах.
«Треба зупинитись! — подумав я. — Негайно припинити роботу і зупинитися. Треба заощадити сили для нашого повернення. А то цей інстинкт до вечора заганяє нас з Костем до смерті, так, що не поворухнеш ні рукою, ні ногою… Зрештою, хай цьому інстинктові звичайні мурашки підкоряються бездумно, а ми
І ось тут-то в моїй голові при слові «не підкоряйся» раптом миттєво виник план змови, може, єдиної у своєму роді на всій земній кулі. Я вирішив проти інстинкту підняти справжній бунт і справжнє повстання!
Я зупинився на бігу з оберемком соснових голок! Я підвівся на задні лапи. Я випростав свою стомлену спину, і закричав голосно, на все поле бою, як Петро Перший під Полтавою.
— Малинін! — скомандував я. — Скидай з себе сміття! Буде!
— «Буде»? А що буде? — закліпав очима байдужий до всього Кость.
— Бунт буде! Ось що буде! Змова!
— Проти кого змова?
— Проти ІНСТИНКТУ!
— А що таке «змова»? — спитав Малинін.