Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 31

— Та ти що, Малинін, — сказав я, — пам'ятаєш, нам Ніна Миколаївна розповідала про трутнів і малюнки показувала…

— Не пам'ятаю, — сказав Малинін, — і ти не можеш пам'ятати…

— Це чому?

— Тому що на тому уроці ми разом з тобою винаходили нову мову… — Його правда, на тому уроці ми з Костем, дійсно, обоє не слухали Ніну Миколаївну: в цей час ми винаходили нову мову, що її на всій земній кулі розуміли б лише двоє людей — я і Кость Малинін. Зрозуміло, що нам було не до Ніни Миколаївни і її трутнів…

— Зажди, Малинін, — сказав я, — але ж ти інколи поглядав на дошку?

— Ну то й що?

— О, може, ти хоч краєчком ока бачив, який вигляд мають ті трутні?

— Нічого я не запам'ятав, — сказав Малинін, знову потягуючись і позіхаючи.

— А може, ти все це мені навмисне говориш, щоб не перетворюватись на трутнів?

— Ні, слово честі!!!

Це був жахливий удар. Ні я, ні Малинін не мали найменшого уявлення, який вигляд мають трутні, що на них нам треба було перетворюватись…

— То що ж виходить? Виходить, перетворення відміняється? Виходить, перетворення не відбудеться?! А як же ВОНО може відбутися, Баранкін, коли ти не уявляєш, який вигляд має ТЕ, на ЩО ти повинен перетворитися! І навіщо я на тому уроці займався сторонньою справою? Ех, Баранкін, Баранкін! Ніну Миколаївну треба було слухати, а не нову мову винаходити!

— Тру… Тру…» Тру… — раптом ні з того ні з сього забурмотів Малинін собі під ніс. — Згадав, згадав… Бджілки такі маленькі… з кри… з кри… з кри…

З цими словами Малинін якось дивно захитався і почав падати на бік.

— З кри… з кри… з кри… з крилами! — підхопив я. — Правильно, Малинін!

Згадав! Тепер і я згадав малюнок, на якому було зображено трутнів. Він висів на дошці в нашому класі… Це були бджоли, такі маленькі бджілки нашого, чоловічого, так би мовити, роду з невеличкими прозорими крильцями… Все!!! От тепер ми зрештою відпочинемо з Костем як слід! Відпочинемо від усього на світі. Всі надії, весь мій ентузіазм і навіть даремно розтрачені сили — все, все повернулося до мене!

— Вставай, Малинін! — загримав я на Костя. — Нема чого тобі тут розлежуватися! Працювати треба! — сказав я, розуміючи під словом «працювати» те саме єдино необхідне, єдино вірне, єдино не дурне перетворення на трутнів, яке нам треба було зараз здійснити.

— Вставай же, Малинін! — загорлав я, тремтячи від нетерпіння і бажання поповнити Костевою і моєю персоною лави трутнів на земній кулі.

Проте мої радісні крики не справили чомусь на Костя ніякого враження.

Малинін усе ще лежав на боці, щось промурмотів мені у відповідь, проте я не зрозумів жодного слова.

— Що ти говориш? — запитав я його.

— Хри… Хр-ри… — прохропів Кость.

— Костю, та що з тобою? — кинувся я до Малиніна і що сили затряс його за лапку. — Ти що?.. Прикидаєшся, що спиш, чи що? Отже ти не хочеш перетворюватись на трутнів! Ну і грець з тобою! Я і один можу!

— Хр-ри… — одізвався Малинін і тут же почав молоти таку нісенітницю, що я зрозумів: Кость не прикидається, він спить!

Кость Малинін спить! Він заснув. Згадав про трутнів і заснув в останню мить. У таку хвилину! Перед таким перетворенням! Заснув згідно за всіма жахливими правилами й законами природи, за якими восени засинають усі справжні метелики… Заснув і навіть не попередив мене, а ще казав, що цей «закон» на нас, на людиноподібних метеликів, не поширюється, а сам узяв і заснув, як та «спляча красуня», яку проковтнув горобець… Добре, що поблизу нема горобців… Нема! Поки що нема, а чи довго їм з'явитися? Треба будити Костя Малиніна, швидше будити… Будити, поки не пізно, поки не з'явилися кляті горобці!