Читать «Баранкін, будь людиною!» онлайн - страница 29

— Ти чого лежиш, Баранкін? — спитав мене Кость.

— Захотілось полежати, от і лежу, — сказав я, — Ап-чхи!.. Та що це, ніяк не можу прочхатися.

— Простудився, чи що? — спитав Малинін.

— Не простудився, — сказав я, — а наухахохався-…

Малинін якось сумно-сумно похитав головою, зробив видох — вдох-ох-ох і сказав:

— А знаєш, де ще можна поїсти нектару?

— Іди ти зі своїм нектаром знаєш куди… Ап-чхи!..

Я зміряв Малиніна презирливим поглядом з ніг до голови і мало не розреготався.

Він сидів на березі калюжі, геть обмазаний пилком, одне крило у нього стирчало дибки, а друге звисало, мов вухо в собаки. І вигляд у нього був такий нещасний-пренещасний, що мені його стало знову шкода, та на цей раз я взяв себе в руки.

Зібравши останні сили, я мовчки підповз до калюжі і став з насолодою пити з неї звичайну дощову воду. Малинін попробував ще раз заговорити зі мною, але я тепер на всі його запитання відповідав мовчанням. Я вирішив ніколи в житті взагалі більше не розмовляти з ним.

Я демонстративно пив з калюжі сиру воду (це замість обіцяного нектару!) і розмірковував. Невже я все-таки помилився? Проте ні, не може бути, щоб на землі не існувало такого життя, про яке я мріяв там, на лавочці у дворі. Є таке життя, і я його що б там е. знайду! Просто ми з Малиніним Костем не його шукали. Звичайно, наше перетворення на метеликів і горобців було помилкою. Тепер це цілком ясно. Їх життя тільки збоку виглядало прекрасним, а насправді воно виявилось просто жахливим. Але чому? Я мовчки пив воду, думав, думав і вирішив, що такого життя, про яке ми мріяли з Костем, напевне, взагалі на землі нема…

В цей час повз мене берегом калюжі пробіг мурашка. Мурашка то біг, то зупинявся, а я дивився на нього і з мукою думав: «… Коли такого життя нема на землі, то, може статись, воно є там, під землею, і коли від усяких турбот і напастей не можна втекти на крилах, то, може, від них можна сховатися, ну, приміром, у тому ж мурашнику…»

Я подивився услід мурашці і з сумнівом похитав головою. Сховатися в мурашнику, звичайно, можна, але що робити з мурахами? Вони ж, можна сказати, знамениті трудяги. Скільки я не спостерігав за ними, ніколи не бачив, щоб мурашки просто так сиділи і нічого не робили. Весь час вони чи кудись біжать, чи звідкись повертаються і завжди з собою тягнуть чи листок, чи грудочку землі, або й соснову голку… І на мурашник коли не глянеш, весь час вони його ремонтують, з ранку до вечора…

От перетворишся на мурашку, а вони візьмуть і примусять разом з ними пихтіти на будівництві… Та ні, коли вже ризикнути, то перетворитись на будь-кого, тільки не на мураха!.. А на кого? На кого ж все-таки треба перетворитися, щоб знову не ускочити в таку халепу, з якої ми з Костем ледве ноги винесли. На кого ж треба перетворитися? На кого?..