Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 69

Пам’ять про козацьку республіку викреслювали із свідомості народу протягом віків, отже, добре знали, що означає для нових поколінь та героїчна естафета! І так зуміли перебрехати

спогади про подвижництво української нації, так «по-вченому» містифікували, обставляючи велемудрими та велемовними термінами й паралелями, що навіть великий «патріот» Панько Куліш, довго не роздумуючи, хрестив козаків направо й наліво «кровожерами», «гультяями», «руйнаторами», а Петра й Катерину — культуртрегерами, будівниками цивілізованої держави! І лише геній Тараса, пірнувши в бездонну криницю народної душі, віднайшов історичну правду, возвеличивши подвиг козацтва, а разом з ним — кобзарства, назвавши цим збірним ім’ям увесь свій багатоголосий поетичний доробок, напоєний із тисячолітньої ріки бунтуючих правічних сил.

Кобзар!

Давши таку назву своїй думі, Тарас окреслив пунктир для прийдешніх співців: не лише повторювати прадавні думи, оплакувати минулу славу, нагадувати про втрачене, а й — головним чином — концентрувати в собі та довкола себе найвищі духовні вартості, цноти, заповіти і дійства. Гуртувати, вести, діяти! Ось що таке кобзарі!

То де ж ви, сучасні кобзарі? Відгукніться!

Прислухаймося. Де, на яких майданах України бринить віща кобза? Про що квилить, куди кличе? Кого звеселяє, застерігає, радить, повчає?

В якому вияві шукати, розпізнавати кобзаря?

Історична традиція останніх віків (а може, не традиція, а спотворена легенда, витворена «правнуками поганими славних прадідів»?) малювала образ нещасного сліпця, котрий заробляє собі на хліб плачем та стогоном, марно нагадуючи сучасникам про втрачену славу, загублену на історичних манівцях. Навіть Тарас у «Перебенді» показав таку реліктову постать, яка то веселить, то засмучує, проте є лише відлунням минулої грози і не спроможна збудити до дії титанічне серце народу.

Невже кобзарі завжди були саме такі, як ми їх уявляємо тепер, — нещасні сіромахи, уособлення повергнутого велетня? О ні! Їх породило таке потужне джерело, що його потоку досить для вгамування спраги безлічі прийдешніх поколінь.

Погляньмо на численні зображення козака Мамая — таємничої постаті преславного минулого. Що найбільше вражає в тому образі?

Таємничий воїн-характерник зосереджений і спокійний. Розпряжений кінь, на гіллі висить шабля, мушкет. Геть відкинуті принади світських веселощів, уособлені в пляшці та чарці. Обрано позу глибокої медитації-роздуму. Проте ми бачимо не йогічний транссамадхі, тобто заглиблення у світи позавимірності, ми з радістю й подивом відзначаємо зосередження на кобзі. Легендарний козак-кобзар заповідає нащадкам не шлях агресії, розбою чи войовничих походів: він ніби пророкує таку епоху, коли люди відкинуть небезпечні цяцьки свого недосконалого дитинства і знайдуть шлях для розвою найзначнішої риси людини мислячої — здатності до творчості.