Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 91

З Чигирина Хмельницький негайно розіслав листи до всіх полковників, щоб готовилися в похід, були "запасні кінні й оружні". При цьому визначив збірні пункти для лівобережних полків: Полтаву, Зіньків, Гадяч, московське пограниччя й Веприк.

Алеж при тому гетьман не зазначував, чому заряджує цю мобілізацію. Це міг бути похід на Московщину, на Молдаву, або й на поляків. Головно мобілізація лівобережних полків непокоїла поляків, що не почувалися певно, тим більше, що на Лівобережжі стояли на лежах теж польські збройні сили, використовуючи окрему що до цього постанову Білоцерківського договору.

Українська мобілізація йшла скоро й справно. Полковники негайно порозсилали мобілізаційні листи і з кінцем травня вся українська держава була готова до війни.

Зберігся зразок отакого листа, яким полковники заряджували в себе мобілізацію:

"Яско Воронченко пулковник прилуцкий. Всъм вобец и кождому з товаришов полку нашого Прилуцкого. Въдомо чиню вам сим писаниєм моим од старшого и до меншого и розказую вам именем и владзею пулковництва моєго: скоро писане моє дойдет вас, того ж часу абисте би всъ як нарихлей до полку стягали зо всъм. Кгди я тепер с полком стою под Миргородком на Осницъ, а вам писание моє посилаю через товаришов, меновите Грицка Плаксу, Савку Кущенка, Конона Саченка, абисте би якнайрихлей поспешили, нє только реєстровиє але и нереєстровиє: аби добриі молодце из добрим оружием - рад прийму за товаришов. При тим вас Господу Богу поручаю. Писал на Осницъ року 1652 мая 18 дня. Вам всего добра жичливий више писаний пулковник рукою власною. До Дептавки, до Самбора, до Стричовки, и от города до города абисте слали".

З кінцем травня був теж зорганізований північний фронт, проти литовського війська Радзівіла. У проводі північного йійська стояв полковник Подобайло.

Для полків - переяславського, прилуцького, миргородського й полтавського - як збірне місце визначено Переяслав. Частина татарського війська стояла при гетьмані, а головні ординські сили саме вирушили з Криму.

Після чигиринської ради Хмельницький з невеличким військом і частиною татар, що стояли були під Полтавою і перейшли в той час на правий берег Дніпра, вирушив у напрямі на Волощину, назустріч ханові й орді. Друга частина татар, що стояли з гетьманом, перейшла в Чернігівщину.

Шлях, що ним ішов Хмельницький, згідно з тогочасними записками, виглядає так: з Чигирина вирушив гетьман у "степ" на урочище Борок, не доїжджаючи до Чорного Лісу, а 23-го травня з цього ж урочища пішов вздовж річки Тясьмина попри місто Тарасівку. Там гетьман зустрів ногайську орду й кримських татар.

Військо, що йшло з гетьманом, складалося з чотирьох полків: чигиринського, корсунського, канівського й черкаського. Кожний полк нараховував около 3.000 людей; отже разом було яких 12.000 війська. Після зустрічі з татарами сили Хмельницького збільшилися на 20-25 тисяч. Величко подає число всього війська на 26.000, Кубаля на 20.000 татар, а Костомарів на 5.000 татар під Нуреддіном і 14.000 під Карач-мурзою. Зрештою з гетьманом ішов також його син Тиміш Хмельницький; "Tymos des Chmielnytzkyj sohn ist ein wunderlicher Kopff und grosser Tyran", - так характеризує його шведський посол.