Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 88

Юрий Тис-Крохмалюк

Збройний відступ відбувається в порядку і спокою, аж поки ворог не використовує становища і в погоні не зв'язується з відступаючим. Тоді відступ стає жахливим і замінюється в панічну втечу. В випадку Берестечка - український відступ не був загрожений польською погонею. Лише передові польські полки розбили останню частину українського війська ще на переправі. З боку короля не було ніякої дальшої акції. Погоня дає звичайно більше користей, ніж сам бій, бо буває в ньому й так, що переможець має більші втрати, ніж переможений. У погоні переможець б'є, забирає полон, зброю й воєнне майно.

Маршал Фош каже, що перемогти це значить іти вперед. Та під Берестечком поляки не те, що не спосібні використати відступ українського війська, але самі морально слабнуть і розходяться по домах.

Великі перемоги дають велику користь і тривкий наслідок. Берестечко дало полякам небагато: трохи каші, м'яса, дві барилки червінців, 18 гармат і до року… Батіг.

Справжні втрати українців були:

1. втрачена енерґія, вкладена в організацію походу,

2. на короткий час зменшена дисципліна,

3. спинення тактичної думки.

Так, як бачимо, Хмельницький скоро довів військо до попереднього стану високої боєздатности, а це вказує наглядно, що українцям не бракувало воєнного духа. Гетьман доказав, що можна покластися на українського вояка, коли у проводі стоїть енерґійний і досвідчений вождь.

Отже Берестечко це тактично не вирішений бій. Стратегічно українське військо перемогло, бо виконало своє основне завдання: недопустило короля вглиб України.

"Виграний бій - це бій, коли не хочемо признати себе переможеними", - повторює Фош слова Наполеона, подані як мотто оцього розділу.

Акція Хмельницького під Берестечком - це типово заслонна операція, що в основному рівноважить власні слабілі сили із сильним ворогом, виявляючи якнайбільшу ощадність власних сил і зберігаючи їх до дальшої дії.

Завдання збройної сили в заслонних діях це в першу чергу:

1. охоронити країну,

2. розбити ворога.

Залежно від обставин можна рішитися на перший чи на другий пункт, чи й навіть на обидва разом. Та схиблені пляни розбити ворога (пункт 2) можуть його, ворога, лише зміцнити і тому в таких випадках кожний вдумливий вождь обмежує своє завдання лише до збройного спротиву і до спинення ворожого стратегічного зусилля. Так було під Берестечком. Сам бій не був ціллю для себе, він випливав із загальних заслонних заложень, що на них рішився був гетьман.

Зовсім інакше виглядала б берестецька кампанія, якщо б на першому пляні гетьман був поклав конечність знищити живу силу ворога. Щоб ударити в вирішнім місці, то там треба зосередити всі свої сили, а з тим - ослабити інші воєнні фронти. У Хмельницького цього немає: навпаки, він залишає сильну кордонну сторожу й численні загони по українських замках і містах. Щоб знищити польське військо, гетьман не потребував спиняти короля перед концентрацією біля Бару, і міг його там ожидати, не витрачаючи енерґії на зручні й затяжні маневри. Та свідомість власних сил і відповідальність за життя і кров українського війська у плянах Хмельницького вирішує. Він старається за допомогою стратегії виснаження примусити короля, щоб той облишив плян польського походу в Україну і не брався окупувати головних баз і джерел розросту української держави та її війська.