Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 68

Місце бою. Польське військо йшло з Сокаля вздовж річки Спасівки і річки Судилівки трьома шляхами; південним через Вигоду і Стремильче, середнім - почерез Фусів і Стоянів північним берегом річки Судилівки, та північним - почерез Любачівку понижче річки Липи.

Переправилися через річку Стир, стали під Берестечком на правому березі річки й окопали табір, що від тилу спирався на річку й місто, праворуч доходив до лісу, а ліворуч - до багон. Перед табором простягалася велика піскувата рівнина з невеличкими горбами. Рівнина припирала від півдня й від південного заходу до густого великого лісу, від півночі - до річки Стиру, а від північного сходу до річки Пляшківки. Ті річки плили серед глибоких і недоступних багон, порослих багонним чагарником. Від південного сходу місцевість була відкрита й лише з тієї сторони могли прийти козацькі сили.

Місце бою, де станув польський табір, було догідніше для поляків, ніж для Хмельницького. Рівнина була доволі широка для розгорнення польських сил, а заразом ліс і багна не дозволяли козакам на флянковий обхід. Щодалі то рівнина все більше звужувалася і в місці, де мав розгорнути своє військо Хмельницький, не було вже змоги використати всіх українських сил якслід.

Тактика Хмельницького зводилася в основному до того, що бій починався на крилах, і після фронтального наступу, виконаного силою піхоти й вогню, знаходив свою розв'язку знову на крилах: кіннота обходила їх і нищила олійність ворога, заходячи навіть на його тили.

На берестецькому терені ця давня українська тактика натрапляла на величезні перешкоди, а до того ще й не можна було якслід використати татарських сил, що мали за завдання виконувати флянкову акцію проти польського війська. Татарська й козацька кінноти були змушені оперувати вздовж польського фронту, бороненого сильним вогнем артилерії й піхоти.

Та все мінялося в разі, якщо б бій програли поляки. Тоді не маючи іншої дороги відступу, як лише повільну й важку переправу почерез Стир, були б вповні віддані в руки Хмельницького.

Поляки були свідомі цієї небезпеки і це викликало чималі суперечки в їх таборі. Були спротиви королівським наказам і ту небезпеку висовувано там тоді, як поважний арґумент за перенесенням табору в інше місце.

Українське військо прийшло з південного сходу й зайняло найвищі горби: 216 м, 228 м і 223 м. Терен давав змогу розгорнутися лише отабореній піхоті. Козацька й татарська кінноти правого українського крила, стиснуті піхотою й багном, не могли виконати якслід своєго завдання й почасти оперували в грузькому терені. Подібно й татарська кіннота лівого українського крила не могла маневрувати на польське праве крило й була змушена наступати майже фронтально на польські головні сили.

Таким чином місце бою було небезпечне для поляків і невигідне для українців. Недаром Хмельницький хотів відтягнути короля з-під Берестечка; та й більшість польських старшин теж не була вдоволена з обраного місця бою.