Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 6
Юрий Тис-Крохмалюк
Ядром його нової збройної сили були:
1. довірені старшини,
2. реєстрові,
3. запорізьке військо,
4. повстанчі загони.
Всупереч деяким нинішнім поглядам, ні Хмельницький ні тогочасні військові не признавали в війську класового поділу на "козаків" і "чернь", як це сьогодні дехто схильний думати. Це органічно чужий нам поділ, що випливає із станового протиставлювання "шляхта - мужики" (хлопи), і відповідає лише клясовому способові думання тогочасного польського шляхтича. Українське ж військо розрізнювало такі організаційні ступені:
1. гетьман,
2. старшини, включно з сотниками,
3. давні козаки або товариші,
4. рядове козацтво, військові служби й невишколене поповнення,
5. нереґулярні й організаційно неохоплені принагідні повстанчі групи.
Давні козаки або товариші - це були визначні й заслужені козаки, що намічувалися на старшин, але за недостачею етату чи то з якихось інших причин тих функцій ще не мали.
Рядове козацтво, військові служби й невишколене поповнення. включене в реґулярні частики, - популярно звалися "черню". Черню звалися теж відділи, зорганізовані з "виписників" і ще невишколених повстанців. У проводі таких відділів стояли запорізькі абож колишні реєстрові старшини.
Зате незорганізовані повстанчі загони, що формувалися час-до-часу для зліквідування розбитих польських груп, для зламання осередків дрібного спротиву, головно ж по шляхетських дворах тощо, - загалом не рахувалися приналежними до військової організації. Вже тоді їх стали називати "гайдамаками". Козацьке військо здебільша мало з ними тільки небагато спільного:
"Не є ви козаки, є ви гайдамаки", - каже народня пісня.
На початку повстання Хмельницького черню називано теж і гайдамацькі загони, що в цю пору гетьманові приходили з немалою допомогою, дезорганізуючи в запіллі польське життя; вони спричинили й швидке поширення повстання на всю Україну; вони й були спершу одиноким серйознішим бойовим матеріялом гетьмана. Тому Хмельницький і сказав: "Чернь - права рука наша".
Полк. Михайло Кричевський (з ґравюри в "Theatrum Europaeum" VII, 1663)
Згодом, коли гетьман став уже внормовувати державне життя, коли повстання перетворилося в реґулярну війну, коли одні воювали, другі розбудовували адміністрацію держави, тоді годі було відривати масу селян від її нормального життя. Тоді стало доходити й до сутичок із тим покозаченим селянством, що інколи не хотіло вертатися до свого попереднього життя.
Інше завдання мали повстанчі загони, самі чи то з невеличким числом приділених старшин. Вживав їх гетьман особливо для охорони пограниччя та до дрібних місцевих акцій. У реґулярному бою вони здебільша не витримували в критичній ситуації і нерідко доводили до хаосу й паніки. Їхне діло в небезпеці це ті відомі до Хмельницького видавання старшин, мовляв, "нехай твоя голова за всі наші голови". Тому Хмельницький нерадо приймав охотницьких повстанців у лави тих відділів, що перед собою мали важкі, криваві бої з реґулярною польською армією. Все ж таки на початку повстанці прислужилися Хмельницькому не мало. Спільна акція реґулярних українських частин і повстанців давала гарні успіхи.