Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 53

Фронтальні бої Чорнота вів так, що козаки використовували покопані рови для малих тактичних маневрів: підходили ровами під польські застави, втягали в терен польську кінноту, появлялися несподівано й обстрілювали з ровів, та зникали назад щоб вдарити на поляків вогнем у новому місці.

В цей спосіб, напр, впродовж одного дня - у вівторок "самопальники" Чорноти знищили декілька хоругов князя Корецького і хоругву Ляща; яка тисяча людей лягла тоді на полі.

Вночі на середу 23-го вересня, саме під час воєнної наради поляки почули з козацького табору густі мушкетні стріли. Спершу думали, що це козаки б'ються поміж собою, але остаточно перемогла тоді думка, що це українське військо вітає татар, які приходять як союзники. Згодом виявилося, що головні татарські війська ще не прибули. Постріли і радісні вигуки в козацькому таборі це був привіт для перших татарських загонів - у силі яких 3.000 люда. Здогадуються, що Хмельницький, приготовляючи головний бій, саме хотів отак вплинути пригноблююче на польські війська і гучно вітав татарські загони так, неначе б то прибув сам Тугай-бей. Насправді ж татари прибули вже аж після бою - в п'ятницю 25-го квітня і зразу тоді вирушили на Львів.

Хід польської воєнної наради ґрунтовно змінився. Коли спершу польський військовий провід задумував наступати на "курник" Хмельницького, то після музики й гамору з козацького табору тут стали думати про відступ. Дальші наради відбувалися вже нервозно й хаотично.

Ранок 23-го вересня прокинувся окутаний густою мрякою. Досвіта Хмельницький вивів свої полки в поле. Лівим крилом командував Кривоніс, правим Півторакожух, який зараз переправився на той беріг річки і станув на рівнині ліворуч від польського табору. Центром війська командував полк. Чорнота.

Супроти цього поляки теж стали виводити війська і приготовлятися до бою. Бойове шикування йшло пиняво і не в найкращому порядку. Відділи губилися в нерівному терені, по ярах і пролісках та - в густій мряці. Врешті, коли все було готове, найкращі польські відділи вирішили здобувати греблю, без якої годі було думати про добре вишикування війська. У бій кинено найкращі кінні відділи: судомирський (сандомєрський) полк, чотири хоругви Суходольського, полк Осінського та різні допоміжні хоругви й відділи.

Почався бій - із застосуванням характеристичної тактики Хмельницького. Кривоніс нагло вдарив на праве крило поляків; центр під Чорнотою після короткого спротиву залишив греблю, на правому ж козацькому крилі велася гостра перепалка з Півторакожухом.

Польська кіннота, обстрілювана з боків, побачила перед собою порожнечу і змогу легко захватати греблю. То ж - з усіх сил рванула на греблю і далі перейшла на другу сторону річки, женучись за відступаючими піхотними відділами Чорноти. Інші ж кінні польські відділи стояли позаду в резерві під проводом Вишневецького, Конєцпольського й Остророґа. Мабуть, ці полководці оцінили цю ситуацію так, якою вона й була: Чорнота втягнув польську кінноту в тактичний мішок. Вони вирушили на підмогу в хвилині, коли козаки пристанули й почали густу пальбу по польській кінноті. Польські хоругви, що були з розгоном увірвалися на болотнисту рівнину, нагло з усіх сторін опинилися під сильним вогнем. По ровах, що їх було нереґулярно покопано, засіли козаки й звідусіль обстрілювали поляків. Фронт же ж тримали лави козацької піхоти. Поляки розгубилися, домагання про допомогу залишилися без відповіді: польська піхота стояла в лавах біля свого обозу й чекала наказів; а цих наказів - не було. Врешті рушили на підмогу волинці Кисіля, але й їх розбито, ще поки вспіли дійти до греблі, їх знищив Кривоніс, обскочивши від заду та з боку. З-поміж хоругов, що були кинуті в перший бій, не вернувся ніхто і тільки Осінському вдалося втекти в останній хвилині. Резервові полки Вишневецького, Конєцпольського й Остророґа зазнали дошкульних втрат і вже лише рештки завернули назад.