Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 34

Угорські гусари кінця 16-го ст.

Незабаром поляків обскочили татари, але вступати в бій не наважувалися. А раннім ранком, коли польський табір прибув до Княжих Байраків, там уже були козаки. На очах у поляків козаки підвели гармати й розпочали бій, що закінчився повною поразкою поляків. З табору мало хто вийшов. Багато згинуло, решта ж попала в полон до козаків або татар. В полон попали - поранений Потоцький, Шемберґ і Сапєга.

Хмельницький перевів реорганізацію своїх сил, що зросли приблизно до трьох тисяч козаків; головну увагу присвятив артилерії: зараз після бою дістав з Січі гармати і з ними вирушив проти головних польських сил.

Завваження. Ця перша збройна розправа молодих сил Хмельницького визначається не так бойовою тактикою, як заскоченням поляків і зручною дипломатією Хмельницького. Вождь козацьких сил зв'язував поляків на протязі двох тижнів зачіпними акціями, не даючи їм змоги ні рушитися з місця, ні подати вісток до головних сил. Це завдання - відтяти молодого Потоцького від його батька - перейняли на себе в першій мірі татари, що обсадили польський табір довкруги і не пропустили ніодного післанця. Самі поляки не були ніяк зорієнтовані про сили Хмельницького. Поляки були певні, що з українського боку проти них стоять тисячі луговиків та запоріжців. Ця думка знаходила підтвердження в повній мовчанці недалекого Кодаку.

Вирішення для Хмельницького могло прийти тільки в разі переходу на його сторону "водного" відділу реєстровиків. З хвилиною, коли це сталося, Хмельницький міг уже бути певним перемоги. Тепер він уже не зволікає і використовує час. Зніяковіння і переляк у поляків він ще посилює твердим запитом: "Хочете миру чи ні?" А час відіграв саме тепер велику ролю: паніку, яка огорне поляків після Жовтих Вод, слід скріпити негайним наступом на головні сили Потоцького, який так бездумно злегковажив собі Хмельницького. Кожний зайво втрачений день був корисним для поляків, що могли б опанувати в себе паніку та підтягнути ще більші сили.

Хмельницький виявився неабияким психологом, коли зумів так зручно використати недосвідченість молодого Потоцького і його слабодухів-старшин. Логіка тодішньої війни казала, що замиритися повстанцям в тому часі, коли ворог морально й матеріяльно розбитий, - означало б нечувану легкодушність. Тимбільше, що 17-е сторіччя не відзначалося моральними засадами лицарськости. Головно поляки ніколи не дотримували умов капітуляції повстанців: як правило віддавали на муки й смерть повстанських провідників і старшин. При тому ніраз не оглядалися на свої обіцянки й на умови замирення. Томуто й говорили козаки до старшин, коли були змушені піддаватися: "Хай твоя голова, отамане, за наші стане!" - знаючи наперед, яка доля їм суджена.