Читать «Елементал» онлайн - страница 83

Ми дивилися одне на одного і розуміли, що це і є той кінець дороги. Щасливий кінець. Без платанів, без кораблів, без собору Тієї, що рятує на водах, але щасливий.

Тільки вітер зривав із її очей сині сльози, а в моїх жаріла висушена до тла пустеля.

Коли Хеда сіла в машину, тоді Глобусові вдалося й мене затягти на заднє сидіння, і він одразу звільнив нас обох від бранзолетів, мабуть, не здогадуючись, чого йому могла коштувати ця бездоганна імітація арешту.

Сіяк викермував із летовища через відчинену браму, де щойно востаннє майнуло перед нами друге авто. За чорною задньою шибою Хеду я вже не побачив.

Глобус також перед аеропортом вийшов з машини, потираючи ту місцину вище зап’ястка, де могла оголитися кістка, і я лиш тепер помітив, що в нього там було витатуйовано три слова «Que sera, sera»*. Сіяк запросив мене ближче до себе, на переднє сидіння.

- Ти змінив імідж? - подивився він на мій півнячий гребінь кольору жаб’ячого мила і на сережку в лівому вусі.

«Личину», - хотів відповісти я, але тільки знизав плечима.

Ми помчали схожою на широку алею доро гою, обсадженою тими ж таки платанами. Їхні безкорі оливкові стовбури скидалися на колони із слонової кістки, а лапате листя було припо рошене курявою всього світу.

- Все одно я дуже радий тебе бачити, - сказав Андре Сіяк. - Ти навіть не уявляєш…

________________

* Що буде, те й буде (фр.).

Я думав він скаже «… який ти молодець», проте наш психоаналітик не відзначався щед рістю на похвалу.

- Ти навіть не уявляєш, як ти мене здивував своїм дзвінком із Москви.

- Звісно, - сказав я. - Ви ж чекали мене з Махачкали.

- Не тому. Ми тебе вже не чекали нізвідки.

- Не зрозумів.

- Ми вважали, що ти вже мертвий, - сказав він.

- Он як. Цікаво. Це вам Пелен підкинув таку інформацію?

- Ні, - сказав Сіяк. - Пелен чудовий хлопець. Він не любить випити, але хто з нас без гріха? Про твою смерть ми дізналися від Русланбека. Йому зателефонували з Москви його люди й сказали, що ти загинув під час сутички з якоюсь бандою.

Я ще раз подивувався Ібрагімовій захлан ності: напевно, він, як тільки вирядив близнюків у дорогу, відразу мене поховав і подзвонив Русланбекові, що треба готувати гроші для викупу Хеди. Гм… До речі, про гроші… Цей ску пий на похвалу Сіяк почав дуже здалеку. - І тут раптом твій дзвінок. Цікаво, коли дзвонить небіжчик, правда ж?

- Я ж казав, що найцікавіше настане тоді, коли мертві почнуть повертатися з того світу.

- Ти так казав? - він кинув на мене здиво ваний позирк.

- Ну, не зовсім я… Але…

- Але ти знаєш, що це під силу тільки елементалам, так? - Андре Сіяк знов ухопився за свою улюблену тему.

Він не знав, що в моїй грудній клітці ожила тонесенька жилочка, яка відтепер бриніла, як перетягнута струна. Поруч себе я відчував таку порожнечу, що її вже нічим не вибавити. І мені до всього було байдуже навіть тоді, коли він, нарешті, розщедрився на компліменти.

- Ти зробив добру справу. Думаю, що ти вже переріс свій секціон. Можливо, навіть перейшов в іншу якість. Нам би таких хлопців бодай десяток, і можна творити чудеса.

Я насторожився. Якщо наш психоаналітик співає панегірики, то чекай гіркої піґулки. Для врівноваження стану.