Читать «Перша Українсько-Більшовицька війна (грудень 1917 – березень 1918)» онлайн - страница 13

"При постановi Генерального Секретарiату, затвердженого Центральною Радою 18-го грудня с.р. я приступив до виконання обов'язкiв Генерального Секретаря по Справах Вiйськових.

Пiдписав: Генеральний Секретарь

по справах вiйськових М.Порш

З оригiналом згiдно:

Начальник Канцелярiї С.Письменний" (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.22).

Зазначимо, що про Симона Петлюру, як у цьому, так i в наступному наказах бiльше не згадувалось. Це було грубим порушенням вiйськових правил, оскiльки начальники подiбного рiвня мусили видати наказ, у якому пояснювалися причини замiни. Автоматично Симон Петлюра вибував зi складу Генерального Секретарiату. Вiн ставав людиною, яку, кажучи сучасними термiнами, "викинули" з великої полiтики. І все це було зроблено стараннями Володимира Винниченка.

Цiкаво зазначити, що жодний дослiдник чи автор спогадiв, жодний газетний репортер того часу не висвiтлив та не проаналiзував цю подiю. Адже замiна С.Петлюри, людини широко знаної та надзвичайно авторитетної у вiйськових колах, людини, полiтика якої найбiльш вiдверто вела до розриву з усiм ворожим Українi, людини, яка бiльш за всiх спричинилася до конфлiкту Центральної Ради та Раднаркому, була неабиякою подiєю того часу.

Навiть Дмитро Дорошенко не дав належного коментаря до цього:

"В кiнцi грудня 1917 року С.Петлюра подався до демiсiй, причиною якої були постiйнi непорозумiння мiж ним та В.Винниченком, якi часом приймали дуже гострi форми" (40,с.373).

Уся плутанина, що коїлась у Центральнiй Радi, сварки мiж провiдними її дiячами, загострення стосункiв мiж ними, полiтична метушня Генеральних Секретарiв призвела до того, що бiльшовики абсолютно безкарно та безконтрольно почали насаджувати свою полiтику та свої погляди на Харкiвщинi та Катеринославщинi. Адже за час, доки була нестiйка ситуацiя в Генеральному Секретарiатi, бiльшовики майже без проблем, зустрiчаючи опiр тiльки мiсцевих українських залог, захопили Харкiв, Катеринослав, Олександрiвськ, Чугуїв, Лозову та iншi мiста. А Центральна Рада мовчала, вирiшуючи свої внутрiшнi проблеми та задовольняючи полiтичнi амбiцiї окремих осiб.

Утворення Центрального Виконавчого Комiтету Української Республiки Рад у Харковi

Виникнення першого українського радянського уряду — Центрального Виконавчого Комiтету — i досi залишається абсолютно недослiдженим. У першу чергу майже не залишилось нiяких документiв ЦВК, багато чого не вiдомо про членiв Комiтету, половина з яких загинула пiд час громадянської вiйни, а друга половина була репресована. Зi спогадiв про Центральний Виконавчий Комiтет вартi уваги лише матерiали, поданi Г.Лапчинським у Лiтописi Революцiї N1 вiд 1928 року пiд назвою "Перший перiод радянської влади на Українi. ЦВКУ та Народнiй Секретарiят". Саме на Г.Лапчинського посилалися майже всi дослiдники радянської влади на Українi, розглядаючи iсторiю ЦВК. Навiть один з останнiх iсторикiв радянського руху 1917-20 р.р. П.Варгатюк свою статтю "Перший Рядянський уряд України" (див. "Сторiнки iсторiї Української РСР, Київ, 1990) фактично повнiстю переписав зi спогадiв Г.Лапчинського. Деякi згадки про ЦВК є й у спогадах Є.Бош. Однак користуватися цими спогадами через багато суттєвих недолiкiв у фактажу ми не вважали потрiбним, хоч i звернули на них величезну увагу. Праця В.Антонова-Овсiєнка, яку ми вже багато разiв цитували, не дає вiдповiдi на питання про створення та дiяльнiсть Центрального Виконавчого Комiтету, оскiльки, як i "Спогади" Є.Бош, є надто тенденцiйною.