Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 27

Але більше за всіх був невдоволений Грековим В.Винниченко, який згодом писав: «Розуміється, цей «договір» для всякого хоч трошки політично- грамотного чоловіка був просто смішним абсурдом. Яка б «контрреволюційна» не була би Директорія, вона не могла би заключити такого самоубивчого договору. І Директорія, натурально, з обуренням і зневагою одкинула цей наклеп. Але тепер, в більшому світлі виявляється справжня фізіономія отаманських діячів, коли уважніше придивитись до підписів, які стоять на цьому договорі з українського боку (ген. Греків і ген. Матвіїв), коли пригадати все непевне, підозріле поводження Грекова в Києві, його чудну, майже провокаційну отвертість на Трудовому Конгресі щодо нашого військового стану, його залякування силами большевиків, коли прослідкувати всю його дальшу контрреволюційну й єдинонеделимівську діяльність; коли далі мати на увазі, що генерал Матвіїв був цілком виразний руський чорносотенець і виявив себе згодом явним денікінцем; коли все це взяти на увагу, то являється питання: а чи не було, справді, такого (тільки таємного навіть від українців) договору між цими представниками української влади й французсько-руськими генералами?».

Отже, перекручуючи факти, В.Винниченко на емоціях побудував своє припущення про те, що таємний «Договір» міг таки існувати. Це твердження згодом було розтиражоване у багатьох виданнях. Таким чином, унаслідок неприязні соціалістів Петлюри та Винниченка до генерала Гре — кова та через вміло складену провокаційну більшовицьку листівку теза про кабальний договір і досі «гуляє» по багатьох сучасних підручниках з історії України.

Поведінкою генерала Грекова були невдоволені й інші українські політичні діячі-соціалісти. Зокрема, Ісаак Мазепа писав: «Велике занепокоєння серед членів Конгресу викликав своїм виступом міністр військових справ Греків. Він почав з інформацій про свою подорож до Одеси. Промовець стояв за порозуміння з Антантою і своїми інформаціями переконував членів Конгресу, що поза союзом з Антантою для України нема іншого виходу. Про становище на фронті Греків заявив, що большевики вже в Семипілках під Києвом. Чому? Тому, що наші вояки не можуть устояти проти російських регулярних відділів. Ми вдягаємо, казав він, людей, даємо їм гроші, харчі, але вони воювати не хотять. Тільки Січові Стрільці тримаються на фронті, але цих сил замало.

Ця «щирість» українського міністра, який в час боїв з ворогом вважав за можливе публічно говорити про нездатність армії до боротьби, за інших, більш нормальних умов напевне звернула б на себе увагу членів Конгресу. Коли пізніше, влітку 1919 р., міністр військових справ Сиротенко виступив в українській пресі приблизно з такими ж «одвертими» інформаціями про стан збройних українських сил, то мусив негайно податися на демісію. Греків не тільки не був покараний за свій необережний виступ на Трудовому Конгресі, але незабаром був покликаний спочатку на становище Наказного Отамана військ Української Народної Республіки, а потім — Начального Вождя Галицької армії».