Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 26

13) Украинская республика обязуется не допускать возникновения на ее территории Советов рабочих, солдат и крестьян.

14) Союзное командование берет на себя обязательство допущения представителей Украинской республики на мировой конгресс.

15) Союзное командование будет всемерно поддерживать Украинскую руспублику в ее борьбе с большевиками, снабжая ее боевыми припасами.

Вышеозначенный договор должен быть контрассигнован Директорией Украинской республики в десятидневный срок. […]».

Автори-упорядники збірника знайшли «Договор» у фондах Центрального державного архіву Радянської Армії (Москва), зазначивши, що зберігається він у вигляді незавіреної копії. Виходить, що оригінал документу не зберігся. Тобто «Договор», крім надрукованих прізвищ під ним, не має ані підписів, ані печаток. Додамо, що його начебто було укладено в Одесі 15 січня, а київські більшовики, як випливає з дати появи листівок, дізналися про нього вже наступного дня.

З цього приводу сам Олександр Петрович на одному з допитів свідчив: «В статье Винниченко правильно указано, что я по указанию его и Петлюры вел переговоры с французами в Одессе, выпрашивая у них оружие и боеприпасы. Но договора ни тайного, ни открытого, как с французским командованием, так и с белыми, я не заключал. Действительно, когда мы вели переговоры с французами, то они и, в частности, полковник Фрайденберг, потребовали удаления из Директории Винниченка. «Выгнать как собак», было их выражение, что мы передали Винниченко. Поэтому, когда переговоры ни к чему не привели, как Петлюра, так и Винниченко, считали меня виновником этого» .

Версію про можливу фальсифікацію «Договору» по суті підтвердили й відомі радянські мемуаристи, зокрема колишній командуючий Українським фронтом Володимир Антонов-Овсієнко: «Нашій одеській розвідці пощастило здобути й доставити товаришам у Київ текст відомого договору, ніби підписаного в Одесі генералами Грековим та Матвієвим, з одного боку, й представниками Антанти, з другого боку. Кияни розповсюджували цей текст договору в особливій літучці напередодні відкриття Трудового конгресу. Загальним тоном, підписами, окремими пунктами договір цей здавався нам надто сумнівний. У кращому разі це був поганий переказ дійсно складеної угоди» .

Своїм зізнанням Антонов-Овсієнко практично зняв всі звинувачення на адресу Грекова. Проте, Петлюра та Винниченко, схоже, повірили більшовицькій листівці, бо Греків у їхніх очах був царським генералом, а більшовики — майже такими ж, як і керівники Директорії, соціалістами. Хоча спочатку ані Петлюра, ані хто інший відверто не висловлювався щодо авторства цього «Договору». Директорія навіть визнала листівку більшовиків фальсифікацією, однак у її членів-соціалістів закралася підозра щодо змови генерала з Антантою.

27 січня 1919 р., у перший день роботи Трудового конгресу, військовий міністр генерал Греків виголосив промову, в якій зобразив досить незадовільну військову ситуацію в Україні. У вельми непривабливих тонах Олександром Петровичем було висвітлено результати революційної діяльності Директорії у війську та в країні в цілому. Червона армія вела нестримний наступ, і генерал зазначив: «Якщо ми не утримаємо Київ, то ми не утримаємо і свою державу, і ніхто з нами не буде більше рахуватись» . Обурення соціалістів не знало меж, а С.Петлюра викликав після виступу О.Грекова і заявив, що той виголосив промову не як військовий міністр, а як керівник держави.