Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 95

Тим часом Українська Галицька Армія опинилася між трьома силами. Формально і явно Українська Галицька Армія підлягала Денікінові; мала вона таємний договір від 24 грудня про злуку з нами; Ревком Української Галицької Армії уже підписав договір визнання Радянської влади і підпорядкування армії російському командуванню.

Становище її було тяжке. Не маючи політичного проводу, не знаючи, з яким цинізмом росіяни відкидають усякі договори, якщо ті договори перестають бути корисними Росії, Українська Галицька Армія потроху хилиться і нарешті йде за найбільш рухливими одиницями. Вона не могла самостійно зважитися на той крок, який уже зробила Наддніпрянська Армія — воювати, не маючи ні бази, ні зв'язку з урядом. Її командири не мали потрібного досвіду для провадження партизанки; організація частин не відповідала такій формі боротьби, а головне, не було рішучості і твердості для того, щоби зрушити з місця!

11 січня 1920 року у Брацлаві відбулася нарада І. Мазепи з політичним референтом Української Галицької Армії Василем Чайківським, членом Галицької Національної Ради Шикериком і політичним референтом Наддніпрянської Армії Феденком. Нарада стояла перед фактом існування Ревкому Української Галицької Армії і його договорів. Формально наддніпрянці не погоджувалися на підняття червоного прапора Українською Галицькою Армією. Вони не вірили, що Українській Галицькій Армії вдасться зберегти свою боєздатність у спілці з червоними. Галичани, навпаки, головним аргументом за перехід на радянську платформу ставили бажання зберегти армію як бойову одиницю.

Фактично серед наддніпрянських політичних кіл не знайшлося чоловіка, котрий би рішуче засуджував крок Української Галицької Армії. Для характеристики загальної думки, яка була між політичними діячами Наддніпрянщини, може послужити лист політичного референта Наддніпрянської Армії п. Феденка від 15 січня з Умані до командуючого Київською дивізією. Повідомляючи про факт визнання Українською Галицькою Армією Радянської влади, він говорить: «Не знаю я, чи відомо Вам про всі перипетії галицької трагедії, що називається «від Денікіна до большевиків». Факт той, що по напрямках, які брала наша армія, мені ясно, що про злуку армій наше командування не знало. А така умова підписана була 24 грудня 1919 року, за якою Галицька Армія визнає один Уряд і одне командування на чолі з Генералом Омсляновичем-Павленком. Після цього акту треба було нашій армії рушити в район Вапнярки — Гайсина (у цих районах уже два тижні не було денікінців) і фактично закріпити з'єднання. Це не сталося. Галицька Армія, дожидаючи, почала роздумувати. Бо що ж ми можемо дати галичанам, окрім гарних слів? Ні грошей, ні Галичини. А большевики їм дають перше і обіцяють друге. 12 січня (а може, й пізніше) Галицька Армія оголосила себе частиною радянських армій з певного роду автономією».