Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 22

Один по одному виходять делегати з місць. Наказ Керенського скрізь ігнорували. Заборона з'їзду немовби викликала ще більше зацікавлення з'їздом. Маси йшли на пролом, не вважаючи на заборони з Петербурга. Промови короткі, лаконічні, повні завзяття і віри в силу нації. То відбивається настрій мас, що стихійно, нестримано пруть в бік незалежності від Росії.

Говорить, наприклад, делегат з північного фронту, поручник П. П-ко. Він оповідає про вражіння від заборони з'їзду.

— Про заборону, — говорить він, — довідалися вже в дорозі. Тут же склали телеграму такого змісту: «Наказ про заборону з'їзду читаємо і до Києва від'їжджаємо». Телеграму послали на дві адреси: нашій організації і. панові Керенському!.

В залі оплески, сміх і вигуки:

— Читатиме суботами!

Гумор, дотепи, іронія, неначе коштовне каміння, виблискують у промовах.

На сцені з'являється старшина і повідомляє делегатів, що Перший Український Полк імені гетьмана Богдана Хмельницького підходить до Троїцького Народного Дому, щоби привітати представників українського війська.

Знову могутнє «Слава!!» ворушить будинком. Через хвилину-другу всі делегати на дворі. Мені повелося примоститися на балконі, звідкіля видно цілу улицю.

З-за рогу улиці показується голова колони. Повіває розкішний прапор з образом великого гетьмана. Чудова оркестр.

Попереду командир полку, полковник Ю. Капкан. Під ним кровний (расовий) кінь каштануватої масті. Кінь грає, поривається.

Проходять курінь за куренем, сотня за сотнею… Гарні, веселі, могутні, горді. Вони перші творці нової історії України.

По вік не забуду враження від першого українського полку! Першого по століттях ганебної покори, яка навіть знаходила своїх ідеологів серед освічених синів України. Авжеж не паради були цілю трьох тисяч вояків- богданівців, коли вони на своїх багнетах начепили синьо-жовті відзнаки. Не для оборони «єдінаго революціоннаго фронта» гуртувалися вони.

На другий день (5 червня) збираються делєґати біля будинку великого міського театру. В середину впускають виключно тих, що мають білєти, одержані в Педагогічному музеї. Перевірка сувора. Біля всіх дверей стоїть варта від полку Богдана Хмельницького.

Зала театру виповнена вщерть. Хвилини очікування. На сцені з'являється Михайло Грушевський. Розкішна сивина прикрашує голову всіма визнаного «батька». Годі порівняти з чим-небудь вибух оплесків і вигук: «Слава батькові Грушевському! Слава!» Він не тільки «батько», він бог нації. У ньому всі бачать (бо так хочеться революційний юрбі) наймудрішого з мудрих, відважного, як сама нація. В який бік покаже, всі підуть туди. Не дарма ж біля нього так впадають і «поступовці», і соціал-демократи, і «есерчики» і всі, кому ходить про те, щоби приліпитися біля центру великого руху.

М. Грушевський витає делегатів від імені Центральної Ради й оголошує з'їзд відчиненим.