Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 51

Поряд із певною об'єктивною основою, рішення мало значну долю суб'єктивного підходу до оцінки діяльності ЦК КП(б)У. Причини його крилися, зокрема, в упередженому ставленні «децистів» до окремих членів ЦК, у намаганні набути політичний капітал, захопити ініціативу, нав'язати форуму погляди і позиції фракції.

Принципового значення за умов загострення національних проблем, появи резолюції VIII конференції РКП(б) «Про Радянську владу на Україні» набуло питання про державні взаємини УСРР та РСФРР. У лютому 1920 р. ЦК КП(б)У опублікував спеціальні тези, в яких була обґрунтована історична, політична, економічна і воєнна необхідність найтіснішого союзу двох республік.

У доповіді з цього питання Г. Петровський відзначив, що першочергові завдання — «воєнне і необхідність подолання розрухи за глибоким одностайним переконанням ЦК і всіх товаришів комуністів із губкомітетів можуть бути успішно розв'язані лише за найглибшої спайки, за єдності планів і за одного центру». Він також підкреслив, що радянська влада надає трудящим України широкі можливості для розвитку національної культури і мови.

Рішучий відпір на конференції одержали лівацькі гасла І. Дашковського, який закликав «відкинути всяку гру в український уряд і поставити відкрито, ясно і рішуче питання про злиття обох республік в одну Радянську Республіку».

При цьому він намагався доводити, що українські трудящі, зокрема селянство, національним питанням зовсім не цікавляться. Подібні мотиви підхопив і П. Залуцький, акцентуючи особливу увагу на слабкості пролетаріату України, відсутності у нього чіткої позиції з національного питання.

Конференція відмежувалася від помилкових міркувань і абсолютною більшістю (проти — 2, утрималися 6) прийняла резолюцію «Державні відносини Радянської України і Радянської Росії». У пронизаному інтернаціоналістським духом документі підкреслювалося значення тісної братерської солідарності між робітниками і селянами всіх країн, відзначалася велика роль радянської Росії як керівника і організатора боротьби проти міжнародного імперіалізму, обґрунтовувалася необхідність якнайтіснішого союзу УСРР і РСФРР.

Як і попередні форуми партії, IV конференція КП(б)У розглянула питання про ставлення до інших партій. Доповідач з цього питання Я. Яковлєв (Епштейн) торкнувся історії еволюції головних українських партій доби революції — УСДРП і УПСР, нагадав про цілу низку розмежувань і розколів у них, зупинився спеціально на процесі «кристалізації комуністичної свідомості» у тих елементів, які оформилися останнім часом у окремі течії та організації — боротьбистів і незалежників-укапістів. Тим, хто твердо ставав на шлях підтримки соціалістичної революції, більшовики готові були широко відкрити двері для приходу в КП(б)У, закликаючи водночас їх до рішучого розриву з тими, хто коливався, хто стояв на контрреволюційних позиціях і прагнув використати своїх учорашніх однопартійців з контрреволюційною метою. Певну увагу було надано також аналізу зростання впливу у робітничому середовищі меншовиків, а у селянському середовищі — анархо-махновців.