Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 50

Як і Х. Раковський, С. Косіор в організаційній доповіді змушений був також застерігатися, що більш-менш вичерпного звіту про діяльність ЦК він надати не може. Основну увагу він приділив розгляду роботи ЦК у справі організації боротьби з денікінською навалою. З 35 тис. членів КП(б)У влітку 1919 р. 20 тис. вступили до лав Червоної армії.

За часів денікінщини Зафронтове бюро ЦК КП(б)У зосередило головну увагу на розгортанні підпільної та партизанської боротьби. У доповіді йшлося також про роботу ЦК напередодні конференції, коли розпочали діяльність кілька відділів ЦК, налагодився випуск газет, партійні комітети було забезпечено кадрами, літературою, коштами. Вказувалося й на істотні недоліки у роботі ЦК, зокрема на слабкий зв'язок з місцевими організаціями.

Очевидна поверховість, уривчастість звітів ЦК, відсутність ділового, предметного аналізу роботи керівних структур республіканської партійної організації апріорі робила вразливою для критики діяльність ЦК КП(б)У, чим і поспішили скористатися «децисти». У затяжній дискусії, що набрала дуже гострого, напруженого характеру, Р. Фарбман, О. Іванов, Ф. Скрипка, Я. Ліфшиць, В. Косіор, Й. Бик, Б. Борисов не скупилися на найрізноманітніші негативні оцінки, не зупинялися перед свідомим перекрученням фактів, підводили до однозначно-негативних оцінок попереднього етапу партійного досвіду, кваліфікували ЦК КП(б)У як фікцію, структуру, нездатну реалістично орієнтуватися і діяти, керувати. Радянська влада, за їх твердженнями, не змогла розв'язати жодного з нагальних, злободенних питань життя.

Загальний висновок зводився до того, що треба докорінно змінити лінію, характер діяльності ЦК КП(б)У, ввести до нього нових людей, знайти нові параметри стосунків з ЦК РКП(б). Г. Петровський, Д. Мануїльський та й Х. Раковський, С. Косіор у заключних словах, не заперечуючи проти наявності серйозних недоліків, низки прорахунків, особливо у земельній та національній сферах, намагалися пояснити їх переважно складністю обстановки, новизною розв'язуваних завдань, водночас доводили, що партійна лінія, скоординована, узгоджена з ЦК РКП(б), була принципово вірною, перспективною.

Значна частина делегатів — Є. Бош, Ф. Кон та ін. — солідаризувалася з такою позицією, у своїх виступах позитивно оцінювала роботу ЦК КП(б)У щодо розгортання соціалістичного будівництва, організації захисту радянської влади, налагодження підпільної боротьби проти денікінців, анархо-бандитизму, зміцнення парторганізацій.

На звіт ЦК КП(б)У було подано відразу кілька проектів резолюцій (В. Косіора, Ф. Кона, О. Фуфлянського), які істотно суперечили одна одній. За таких обставин Х. Раковський запропонував прийняти доповідь ЦК до відома і перейти до інших справ. Однак на це більшість делегатів не погодилася. В результаті домагань «децистів» 145 голосами проти 79 була ухвалена резолюція, в якій відзначалося, що головне завдання весни 1919 р. ЦК «було проведено, але не досить задовільно». ЦК звинувачувався у відсутності «самостійності у вирішенні питань партійної і радянської роботи на Україні». Зазначалося також, що його члени «не могли справитися з величезним завданням відновлення партійних організацій і керівництва всіма галузями роботи на Україні».