Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 97

Звинувачення Пішона підтримав депутат Франклін Буйон: «В той час, як ми хотіли в грудні вести переговори з представниками України, Енно було дозволено публічно поширювати висловлювання, які були справжньою декларацією війни… Українська проблема є найделікатнішою з усіх… Як ви можете хотіти, щоб перед лицем поширення більшовизму вони не вимагали своєї незалежності?.. Більше року Україна пропонує союзникам свою допомогу проти навали більшовиків, її представники зробили всі спроби зацікавити союзників в цій справі. Вже рік, як Україна веде війну; їй достатньо дати зброю, і вона буде врятована. Вся російська проблема таким чином зміниться…».

З іншого боку, з критикою політики уряду виступили і прихильники А. Денікіна, назвавши її надто «українофільською», а генерала д'Ансельма і полковника Фрейденберга звинуватили в діяльності на користь українців4.

Слід відзначити, що на той час, коли розгорталися згадані дискусії, про українців говорили вже більше в минулому часі. Адже українська армія була майже розбита, а спільний російсько-український антибільшовицький фронт не вдалося створити. Тут далася взнаки орієнтація Франції передусім на білий рух. У відповідь на запит генерала д'Ансельма Париж телеграфував командуванню в Одесу наказ «робити спільну справу з російськими патріотами». Тобто вибір було зроблено на користь Добровольчої армії.

Роз'яснюючи політику Франції, міністр закордонних справ С. Пішон у листі французькому послу в Англії Комбону 23 березня писав: «Розчленування нашого союзника не може бути кінцевою метою нашої політики. Тому ми не можемо заохочувати це розчленування, доки жодна з частин Росії не може гарантувати власного існування і розвитку, наша політика (в південній Росії) повинна ґрунтуватися на одній силі, яка тут існує — Добровольчій армії, хоча вона і є посередньою».

Брак союзницької підтримки, їх відмова надіслати в Україну військове поповнення змусили Прем'єр-міністра Франції Клемансо, парламент ухвалити рішення про припинення інтервенції. М. Маргулієс 28 березня писав з цього приводу: «Загальний відгук — з російською справою погано. Вирішений санітарний кордон в Румунії і Польщі, на Росію майже махнули рукою, соціалісти здолали».

Згідно французьких політиків та військових стало очевидним, що план інтервенції, зорієнтований переважно на внутрішні сили Півдня Росії, не виправдався. Рішення про евакуацію союзних сил з України значною мірою пов'язувалося з поразками армії УНР та втратою українським урядом Директорії своєї території.