Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 90

«Мусимо пристосувати свою тактику до надзвичайно тяжкого часу (який переживаємо), щоб не вийти з нього остаточно роздавленими, знищеними, — писав орган УСДРП. — Присутність на півдні України французького війська, війська буржуазної республики, робить з неї форпост антантського імперіялізму на сході. Це надзвичайно збільшує сили наших буржуазних кіл і тим самим (релятивно) зменшує наші сили, сили революційної демократії, і без того розбиті, понівечені большевицьким наступом, большевицькою політикою на Україні. Серед таких умов соціялістична влада на Україні вдержатися не може. Це починають вже розуміти большевики. Тепер з безсумнівністю виясняється, що цілий їх похід на Україну мав на меті не визволення українських «робочих і крестян», а завоювання України для того, щоби можна було нею відкупитися від французьких імперіялістів. Через наші голови хотять большевики порозумітися з Антантою за наш кошт. Отже не тільки ми, українські соціялісти, є безсилі проводити у себе свою соціялістичну політику, але й большевики, що мають піддержку в Московщині, бачуть себе змушеними пожертвувати Україною для збереження своєї влади в Московщині. Отже так само, як здатися на ласку та неласку Франції, так само і капітуляція перед большевиками, згода з ними є зрадою українського народу, українського робітництва передовсім.

Перед нами стоїть ділема: або зуміти відкупитися від Антанти (передовсім Франції) і тим зберегти саме своє існування, зберегти нашу самостійність як базу нашого національного і соціяльного відродження, або дати змогу большевикам продавати нас гуртом і вроздріб, торгувати нами по своїй уподобі»1.

Далі «Робітнича газета» намагалася переконати читачів: якщо не нинішнє керівництво досягне угоди з французами (тобто визнає свою капітуляцію), то це зроблять інші сили: чи то буржуазні, чи то більшовицькі. Це, на думку українських соціал-демократів, цілком виправдовувало їхнє рішення: «Отже, утворення у нас власти з елементів соціяльно-споріднених з нинішніми правлячими колами держав Антанти, це є, при даних умовах торжества імперіялізму і обезсилення революційної демократії у нас на Україні, одиноким шляхом спонукати держави Антанти до признання нашої самостійності, оскільки набере вона форми буржуазної республики. Те, що не можемо, безсилі, зробити ми — соціяльно-ворожі Антанті, - може зробити лише українська буржуазна демократія…».

Формування нового кабінету Директорія доручила С. Остапенку, який був палким прихильником порозуміння з Антантою. Незадовго перед тим, як вище відзначалося, С. Остапенко вийшов з УПСР, отже виступав тепер як безпартійний діяч.

Але сформувати новий уряд на засадах широкої коаліції, на яких було організовано попередній, йому не вдавалося. На нараді з Директорією 8 лютого 1919 р. С. Остапенко навіть заявив, що відмовляється від узятого на себе зобов'язання сформувати нову Раду міністрів. Свою заяву він мотивував тим, що УПСР не дозволила М. Шаповалові стати міністром військових справ, хоча сам М. Шаповал свою згоду дав.