Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 292

Та, не дивлячись на увагу з боку ЦК РКП(б), врахування пропозицій щодо розв'язання національного питання, федералісти утворили свій керівний центр — Організаційне бюро українських комуністів- федералістів. Крім того, видрукували в газеті боротьбистів, а також окремою брошурою текст доповіді, з якою виступав в ЦК РКП(б) їх представник П. Попов. З огляду на ці фракційні дії, у грудні 1919 р. Оргбюро ЦК РКП(б), на пропозицію В. Леніна, оголосило 32 членам групи федералістів догани за безвідповідальне політиканство та порушення партійної дисципліни. П. Попов вийшов з КП(б)У і пристав до боротьбистів.

Лідери федералістів і надалі продовжували політичну і організаційну роботу щодо відстоювання своїх поглядів.

Загалом прикметним чинником революційної доби періоду громадянської війни була реальна багатопартійність, яка поширювалася й на радянську державність. Це вимагало від більшовиків обґрунтування тактичної лінії щодо інших партій. І слід констатувати, що в цьому питанні ЦК КП(б)У не завжди займав чіткі позиції, припускався порушення демократичних принципів. Тому було чимало причин. Але найголовніша, мабуть, полягала в твердій переконаності більшовиків, буцімто лише їх партія була справжнім виразником інтересів «революційних трудових мас».

Під впливом зміни політичних настроїв, повороту широких, зокрема, селянських мас у бік радянської влади деякі партії шляхом розколів і утворення нових партоб'єднань дедалі еволюціонували в бік комуністичної ідеології, сприймаючи її через призму своїх національних уяв.

Найвиразніше цей процес виявився у феномені партії боротьбистів, організаційне оформлення якої завершилося внаслідок об'єднання в серпні 1919 р. УПСР-комуністів з лівою групою УСДРП («незалежних»). Нове утворення взяло назву Української комуністичної партії (боротьбистів).

Не дивлячись на визнання цією партією радянської влади і готовності до співробітництва, в силі залишалася резолюція ІІІ з'їзду КП(б)У про ставлення до дрібнобуржуазних партій, яка фактично закривала шлях до співпраці. Головною перепоною служило несприйняття боротьбистами «диктатури пролетаріату з усіма її наслідками». ЦК РКП(б) відмінив це помилкове рішення. Представники боротьбистів отримали посади наркомів та їх заступників, були введені до колегій держустанов та органів друку.

Успішним було співробітництво більшовиків і боротьбистів у період денікінщини. Чимало членів УКП(б) пішли на політичну роботу до Червоної армії, очолили повстанські штаби і партизанські загони. З часом було укладено угоду між ЦК КП(б)У і ЦК УКП(б) про входження боротьбистів до тимчасового органу — Всеукраїнського ревкому, який здійснював керівництво відновленням у республіці радянської влади. Боротьбисти взяли на себе зобов'язання щодо зміцнення єдиного фронту боротьби.