Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 286

Два останні напрямки були нездійсненні без захоплення в сферу військових дій обширних теренів України. Як покаже наступний розвиток подій, первісно запланований ореал мав розширитися.

Наштовхнувшись на стійкий опір Червоної армії на курському і воронезькому напрямах, денікінське командування звернуло вістря на тиск углиб України. М. Стахів дорікає «заднім числом» денікінським стратегам за нерозважливе рішення. Об'єднані армії УНР він мав би розглядати, якщо і не як дружні, чи союзні, то у всякому разі як виразно антирадянські. То ж замість того, щоб воювати проти УНР, значно логічніше й перспективніше було відразу прямувати на Москву без остраху за свій лівий фланг.

Добровольча армія, яка становила кістяк збройних сил А. Денікіна, розгорнула наступ на Лівобережжі з районів Лебедина, Охтирки, Костянтинограда на Полтаву, Ромодан, Київ. На Правобережній Україні наступ вівся з району Катеринослава на Знам'янку, Єлисаветград, Умань. З оволодінням цими пунктами денікінці планували розгорнути подальші наступальні операції у двох напрямках — на Київ і на Миколаїв і Одесу. На Херсон і Миколаїв білогвардійці наступали також по Чорноморському узбережжю.

Проведений 3–4 липня 1919 р. пленум ЦК РКП(б), вивчивши становище на фронтах громадянської війни і причини успіху А. Денікіна на Південному фронті, накреслив ряд заходів щодо відсічі ворожому натиску.

Південний фронт, командуючим військами якого ЦК затвердив В. Єгорова, було визнано головним. Було також розглянуто і затверджено розроблений головнокомандуванням Червоної армії план контрнаступу Південного фронту, згідно якого основний удар мала завдати особлива група В. Шоріна у складі 9-ї та 10-ї армій з району Камишина, Балашова, Царицина у напрямку на Новочеркаськ. У разі успішного контрнаступу радянські війська вийшли б на Дон і Кубань до основних баз білогвардійщини. Для допоміжного удару в напрямку на Куп'янськ призначалася група військ у складі 8-ї та 13-ї армій під командуванням В. Селівачова. Основним завданням цієї групи було подання допомоги радянській Україні.

Заходи, накреслені пленумом ЦК РКП(б), були викладені в листі В. Леніна «Всі на боротьбу з Денікіним!» від 9 липня 1919 р. «Настав один з найкритичніших, мабуть що, навіть найкритичніший момент соціалістичної революції, - попереджав голова радянського уряду. — .Всі сили робітників і селян, всі сили Радянської республіки повинні бути напружені, щоб відбити нашестя Денікіна і перемогти його, не спиняючи переможного наступу Червоної Армії на Урал і на Сибір». Центральний Комітет зобов'язав усі партійні організації посилити роз'яснювальну роботу в масах, викривати буржуазно-поміщицьку природу денікінщини, яка несе закабалення країни іноземними імперіалістами, піднімати трудящих на боротьбу з білогвардійщиною. Партійні організації і радянські державні органи мали значно поліпшити постачання фронту, мобілізувати максимум населення як на військову службу, так і на роботу для фронту. Одночасно треба було посилити боротьбу з контрреволюцією в тилу. ЦК вимагав нещадно боротися із діяльністю дрібнобуржуазних партій — меншовиків, есерів, українських націоналістів.