Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 120

Що викликає справжній інтерес і навіть певну довіру у творі В. Савченка, так це сюжети, пов'язані з «масонськими сторінками» долі українського політичного діяча, роллю масонів в українській політиці революційної доби взагалі. Це саме та родзинка, яка робить книгу В. Савченка дійсно цікавою, не дасть їй загубитися серед інших праць, однак — можна ризикнути передбачити — буде неоднозначно сприйнята широким загалом.

Те, що С. Петлюра в 1917–1919 рр. належав до масонських організацій і дотримувався відповідних зобов'язань і дисципліни, було відомо давно. Однак палкі адепти Головного отамана воліють обходити, замовчувати цей факт як щось надто другорядне, малозначу- ще, таке, що може кинути тінь на його «світлий образ». Поза їх реакцією залишаються й спроби вивести з фактів належності С. Петлюри до масонського руху деякі його політичні кроки та вчинки, поведінку.

В. Савченко пішов далі. Він на конкретних фактах доводить, що, принаймні, до половини 1919 р. керівники масонства «вели» С. Петлюру життєвими шляхами, брали активну участь у його кар'єрних переміщеннях, особливо в скрутних обставинах. Так, саме завдяки зусиллям «братів» у 1915 р. він обійняв поважну посаду помічника головного інтенданта фронтових постачань від «Земгора» на Західному фронті, яка добре оплачувалася. Значною мірою їхніми клопотаннями вдалося звільнити С. Петлюру з гетьманської в'язниці в листопаді 1918 р.. Вони ж лобіювали його кандидатуру на керівні ролі в українському військовому будівництві з початками українізації армії в 1917 р.. Звісно, усе це робилося не так просто. «Своя людина» в Києві стане в пригоді й під час переговорів з військовим міністром Тимчасового уряду, масоном О. Керенським, який був рішучим противником створення збройних сил за національною ознакою, і для практичної співпраці з командуючим Київським військовим округом масоном К. Оберучевим, і в ході контактів з представниками французьких військових місій, які поспішили в Україну восени 1917 р. і зовсім не випадково мали у своєму складі все тих же «вільних каменярів», і тоді, коли в ранзі генерального секретаря військових справ УНР С. Петлюра призначав на відповідальні армійські посади знову таки масонів. Масонські знайомства навіть полегшать спілкування між С. Петлюрою й П. Скоропадським.

Тими ж налагодженими каналами здійснюватиметься пошук порозуміння між інтервенційними військами Антанти й табором С. Петлюри на початку 1918 р. і в першій половині 1919 р.. Зокрема щодо останніх подій, В. Савченко пише: «Важливим моментом у стосунках із Францією Петлюра вважав своє масонство, яке, на його особисту думку, повинно було відчинити йому двері до всіх дипломатичних представництв держав Антанти й США та вивести з політичної кризи невизнану Українську республіку». Заходу обіцялося, що Україна Петлюри буде проводити активну антибільшовицьку політику й установить союзницькі відносини з Польщею, і це буде фундаментом стабільності в Східній Європі2.