Читать «Україна у революційну добу. Рік 1919» онлайн - страница 112

Виявляється можна піти й далі. Якщо в книзі у відповідному сюжеті С. Петлюра ще «бореться» проти тих, хто чи не сприймає, чи не розуміє значення Вільного козацтва, хоч і не домагається, зрештою, бажаного, то в ювілейній статті «Петлюра безпосередньо вирішував проблеми Вільного козацтва». Принаймні, про причетність будь-кого іншого, приміром Почесного отамана Вільного козацтва П. Скоропадського до долі специфічної військової формації не згадується. Бо й зрозуміло — все, до чого доторкався С. Петлюра, несе на собі відбиток його надзвичайних якостей — політичної інтуїції, передбачливості, прагматизму.

З особливою силою геніальність і месіанська роль С. Петлюри виявилися, на переконання С. Литвина, коли «зійшли з політичної арени такі чільні політичні діячі УНР, як М. Грушевський, В. Винниченко, М. Шаповал… Від цього часу саме С. Петлюра вирішальним чином впливає на весь хід подій і не поступається своєю роллю лідера визвольної боротьби»2.

Констатація загалом вірна, хоча з неминучістю викликає питання: а що дало народу, нації те, що С. Петлюра перебрав на себе роль політичного лідера й вирішальним чином впливав на процеси державотворення і воєнної боротьби? За браком реальних фактів і документів С. Литвин вдається до старих (далеко не для всіх переконливих) прийомів — широких цитувань висловлювань поплічників Головного отамана, в яких «менші отамани» цілком логічно славословлять (а чого іншого можна чекати від таких джерел?) свого зверхника. За подібною методикою в публіцистиці, мемуарах можна знайти не менше (якщо не значно більше) прямо протилежних оцінок діяльності Головного отамана. Можна у тих же авторів, яких розлого цитує С. Литвин, знайти й значно відмінні пасажі (бо ж кожна розважлива людина прагне якщо не об'єктивності, то хоча б турбується про те, щоб застрахуватися у неоднозначних, непевних ситуаціях). Можна звернути увагу на те, що навіть до старанно відфільтрованих сучасним публікатором свідчень (хоча вживання купюр також має свої межі) «вкралися» й елементи, які входять у суперечність з однозначними бравурними висновками С. Литвина: «У найскладніші періоди боротьби 1919 р. С. Петлюра відіграв вирішальну роль, виявляв мужність, витримку, рішучість, волю і непохитність державницької позиції», - урочисто декларується в статті. А далі в хід пускаються будь-які моменти, які зовсім не безпосередньо, а, навпаки — вельми опосередковано — «спрацьовують» на потрібний С. Литвину результат, викликаючи, іноді, крім логічних питань, ще іронічні відчуття. «Є багато свідчень про виняткову хоробрість Петлюри, — категорично заявляє знавець біографії Головного отамана, — і читач чекає далі «зливи фактів». Чекає даремно, оскільки на підтвердження С. Литвин наводить слова (знову слова!) генерал-полковника О. Удовиченка: «Петлюра не лякався смерті… (купюра С. Литвина — В. С.), рвався до передової лінії фронту: від цього кроку його завжди (?! — В. С.) треба було стримувати (хто ж те так успішно міг робити? — В. С.). У першу чергу Головний Отаман відвідував козаків, що були у бойовій лінії».