Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 41
Валерій Федорович Солдатенко
Однак молоді посланці УНР виявили неабияку стійкість, методично відкидаючи всілякі домагання російського наркома і його колег, спростовуючи їх аргументи.
Можна сказати й більше. Ситуація на конференції склалася так, що представники центральноєвропейських держав з визнанням делегації УНР повноправним учасником переговорів втратили колишній інтерес до російської делегації і всю увагу зосередили на посланцях Центральної Ради. У практику ввійшли сепаратні зустрічі української і австро-німецької сторони. Оцінюючи їх змістовний бік, а не лише формальне розмежування в колі учасників конференції, історик В.Коваль вважає ці зустрічі (переговори) „фактично… другою Брестською мирною конференцією, яка проходила паралельно з першою (між російською делегацією та Четверним союзом) і закінчилася раніше від неї укладенням Україною мирного договору окремо та незалежно від Росії”.
Якщо й не у всьому, принаймні беззастережно можна приставати до категоричного висновку молодого дослідника, все ж не варто зовсім відмовляти і запропонованій логіці. Розшарування на Брестській конференції стало реалією, прикрість якої особливо хворобливо сприймала російська делегація. Однак і вдіяти нічого вона не могла. Зміщення акцентів стало результатом дії цілої низки чинників, частина яких була абсолютно непідвладною жодним дипломатичним зусиллям.
Не менша витримка, принциповість і послідовність знадобились і в стосунках з німецькою та австро-угорською делегаціями. Їх прагнення укласти мир з Україною зумовлювалося не лише неможливістю подальшого ведення війни (практично всі можливі ресурси на той час було вичерпано), а й пекучою потребою одержати хліб, продовольство, без яких вибухонебезпечна ситуація, що склалася, обіцяла досить швидко досягти критичної межі. Для М.Грушевського — єдиного державного діяча, що інструктував мирну делегацію, було ясно, що за таких обставин вправні дипломати центральноєвропейських держав шукатимуть можливості досягти таких угод, за яких відверто слабку у воєнно-політичному відношенні УНР можна буде змусити «заплатити» за мир своїми сировинно-продовольчими ресурсами. Однак і українці мають скористатися зі скрути, в яку потрапили уряди Німеччини і, особливо, Австро-Угорщини для досягнення давніх українських територіальних домагань: з'єднання з матірною Україною її західних теренів.
О.Севрюк згадував пізніше про розмову з М.Грушевським напередодні від'їзду до Бреста: «…Говорили про Чорне море, про економічні інтереси України та про українські землі, про Холмщину, Підляшшя, Буковину, Закарпатську Україну, ну, й, розуміється, про Східну Галичину. Інтереси цих українських земель мали ми твердо боронити, але зв’язку жодного зі Східною Галичиною ні Ц. Рада, ні ми не мали; незручно і тяжко було говорити відносно Сх. Галичини за спиною її представників і без жодного з ними контакту. «Але ви там вже викрутитесь й зробите якнайкраще
