Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 32

Того ж дня по місту за підписом Київського комітету РСДРП(б) — Соціал-Демократії України поширювалась листівка “До всіх робітників і солдатів м. Києва” із закликом до повалення Центральної Ради і встановлення влади рад: “…Товариші! Всі на захист революції! На захист своїх рад! Геть контрреволюціонерів, які згрупувалися в Центральній раді й Генеральному секретаріаті!

Вся влада радам!”

Рішення арсенальців почати повстання і вироблення необхідних заходів у зв’язку з цим було обговорено на екстреному засіданні загальноміського комітету більшовиків за участі представників районних партійних організацій. Ухвалено підтримати вимушену ініціативу робітників, незважаючи на те, що радянські війська були ще на значному віддаленні від Києва. Було створено загальноміський Воєнно-революційний комітет (оперативний штаб для керівництва повстанням у складі О.Горвіца, І.Крейсберга, Д.Іткінд, І.Смирнова, М.Зарніцина та ін. Через деякий час членами ВРК стали також А.Іванов і Я.Гамарник.

У багатьох військових частинах місцевого гарнізону прокотилась хвиля мітингів з вимогами негайної передачі влади радам, арешту контрреволюціонерів, звіту властей про обставини арешту й вбивства дуже популярного в солдатському середовищі голови Київського ВРК Л.Пятакова.

На вечір напруга в місті досягла апогею. В ніч на 16 січня робітники, розпропагувавши солдат охорони, зайняли територію “Арсенала”. До них приєднались 450 солдатів українського полку ім. П.Сагайдачного, а за ними й частина солдатів українського полку ім. П.Полуботка, робітники військово-обмундировочних майстерень, Деміївського снарядного заводу, водопроводу та інших підприємств міста. За стінами “Арсеналу” опинилося понад 1 тис. Чоловік. Вони обрали комендантом більшовика С.Міщенка, який очолював вояків українського полку ім. П.Сагайдачного. Принагідно зауважимо, що аргументи С.Литвина з посиланнями на О.Підгайного про те, що підняти арсенальців на повстання “виявилося легко через те, що тут працювало близько 4 тис. робітників з Москви й Петрограда, для яких українська влада… психологічно виявилася не лише чужою, а й ворожою своїми “сепаратистськими тенденціями”, у світлі вищенаведених самоочевидних фактів варто залишити просто без коментарів.

Командування військ Центральної Ради спробувало відразу ж приборкати повстанців. У район “Арсеналу”, поряд з яким розташовувалися 3-й авіапарк і перший запасний понтонний батальон, що відразу приєдналися до повстання і разом утворили своєрідне “ударне ядро”, під прикриттям панцерника (за деякими джерелами — трьох панцерників) було кинуто сотню кінного полку “Вільної України” й загони вільних козаків. На їх шляху виросли барикади й почались перші бої. Частина авіапарківців і понтонерів перебралися на територію “Арсеналу”, переправивши повстанцям значну кількість зброї і боєприпасів.