Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 304

У липні 1917 р. М.Ковенко обраний до Всеукраїнської ради робітничих депутатів. Член Центральної Ради. Один з організаторів Вільного козацтва. За його ініціативою на різних підприємствах Києва було створено 16 куренів — разом біля 400 багнетів. У січні 1918 р. призначений військовим комендантом Києва. Його рішучі дії знайшли рішучий відсіч робітників міста, прискорили початок збройного повстання.

М.Ковенко брав активну участь у придушенні січневого виступу на „Арсеналі”, в інших районах Києва, організовував оборону міста від радянських військ.

У березні 1918 р. призначений представником міністерства закордонних справ УНР до Німеччини. У 1919 р. редагував часопис „Україна” (Кам’янець-Подільський).

У 1920 р. емігрував до Румунії. Подальша доля невідома.

4

Довідка: Шульгин Олександр Якович (30 липня (11 серпня) 1889 р., с. Совине Хорольського пов. Полтавської губ. — 14 березня 1960 р., Париж) — громадсько-політичний і державний діяч.

Народився у дворянській сім’ї. Закінчив 1-у Київську гімназію та історико-філологічний факультет Петербурзького університету (1915 р.). Входив до українського земляцтва й української громади. Після Лютневої революції — член Петроградської Української національної ради, яка делегувала його до Центральної Ради. У березні 1917 р. обраний до Тимчасового ЦК Українського союзу автономістів-федералістів, у квітні — до керівництва УРДП. Після Українського національного конгресу обраний до комітету (президії) УЦР. Виступав за федералістичний переустрій Росії легітимними шляхами.

У складі першого національного уряду був призначений заступником генерального секретаря міжнаціональних справ, а з 15 липня 1917 р. — генеральним секретарем у справах національних меншин. З проголошенням ІІІ Універсалом Центральної Ради Української Народної Республіки дедалі більше уваги надавав розв’язанню міжнародних справ. Брав участь в підготовці створення генерального секретарства міжнародних справ і став його першим керівником (20 грудня 1917 р.) Дотримувався проантантівської орієнтації, зробив вагомий внесок у встановлення дипломатичних стосунків УНР з Великобританією, Францією, налагодженню добрих відносин з Чехословаччиною, Швейцарією, Італією. Незгодний з позицією української делегації на переговорах у Бресті, не був включений до нового складу уряду після його реорганізації в січні 1918 р.

Під час гетьманату брав участь в переговорах Української Держави з РСФРР. У липні 1918 р. призначений послом до Болгарії. Член делегації УНР на Паризькій мирній конференції (1919 р.).

З 1921 р. — на еміграції, член ряду дипломатичних місій, учасник міжнародних форумів і організацій. Плідний публіцист і науковець, професор історії

5

Довідка: Левитський Микола Григорович (1880 —?) — громадсько-політичний діяч, дипломат.

У роки Першої світової війни — поручник російської армії. Член УСДРП. Національний Конгрес у квітні 1917 р. обрав його до складу Центральної Ради як представника Кубані. В червні 1917 р. обраний до УГВК.