Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 291

Валерій Федорович Солдатенко

Готовність до наступальних дій Української Червоної Армії визріла на середину грудня 1918 р. У день відречення гетьмана П.Скоропадського від влади, 14 грудня Тимчасовий робітничо-селянський уряд України звернувся до робітників, селян і червоноармійців України зі зверненням, у якому двічі наголосив на тому, що час вирішальних боїв за владу рад наближається. Наступного дня, тобто 15 грудня 1918 р. командир 1-ої Української радянської дивізії І.Локатош видав наказ полкам дивізії про бойові дії.

Власне, з цього моменту розпочинаються наступальні операції на українську територію. Уже опівдні того дня 2-й Таращанський полк під командуванням В.Боженка вступив у посад Велика Топаль Новозибківського повіту Чернігівської губернії. Однак просування вперед давалося нелегко. Лише 30 грудня той же полк з боєм взяв Городню.

З початком військових дій сили, підконтрольні В.Антонову-Овсієнку, почали швидко зростати. Уже 20 грудня в розпорядженні Реввійськради Української Радянської Армії перебувало 10 тис. багнетів, 1 тис. шабель і 18 гармат, що належали до українських полків. До них були додані 3650 бійців прикордонної охорони і понад 6 тис. тих, хто спішно навчався військовій справі.

А через п’ять днів — на 24 грудня під орудою командуючого радянськими військами в Україні налічувалося вже 14086 багнетів, 1350 шабель, 139 кулеметів, 20 гармат і 6220 організованих, навчених, але неозброєних людей.

При цьому намічені ще в середині листопада основні напрямки військових дій, навіть операцій чітко витримувались, підтверджувались і в основних документах. Основна турбота Москви про боротьбу з білогвардійським осередком на Дону й Кубані і надалі визначала особливу увагу українських військових сил, передусім їх командування до Воронезько-Ростовського регіону.

21 грудня 1918 р. радянські війська зайняли Вовчанськ Харківської губернії. Тоді ж радянські загони вступили до Куп’янська. Командирами загонів були ліві есери Ю.Саблін і Сахаров. За їх участі на зайнятій території було створено повітовий (Валуйський) ревком, до якого увійшли, окрім лівих есерів (основна, керівна сила), максималісти, анархісти, безпартійні повстанці.

Власне цей орган перейняв естафету від повстанського ревкому, створеного під орудою лівих есерів ще на початку грудня 1918 р. Невдовзі у Валуйках було сформовано лівоесерівський Центральний повстанський штаб і Східна українська повстанська армія — альтернатива Українській Радянській армії. До складу повстанської армії ввійшли Вовчанський полк Сахарова і Валуйський полк Цвєткова. У відозві до повстанців містились заклики не підкорятись закликам більшовицького командування і червоних комісарів. Ліві есери пропонували населенню влаштовувати спротив радянській владі та продзагонам. Відозву підписали Сахаров, Цвєтков і Ю.Саблін. Останній був членом ЦК партії лівих есерів і очолював згаданий повстанський штаб. У контакті з лівими есерами на певному етапі був і П.Дибенко, але потім відійшов від них.