Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 284

Д. Дорошенко звинувачує Директорію також у тому, що нею було створено ненормальний політичний клімат, надзвичайно тяжку ідейно-психологічну обстановку, в якій не могли скільки-небудь вільно почуватися і діяти люди з власною орієнтацією й уподобаннями, здатні до критичного аналізу дійсності. У пресі розпочалось відверте цькування багатьох відомих громадських діячів. «Перед в цьому цькуванні вела "Рада", містячи статті під загальним заголовком "Під суд!" Один день вона домагалась суду над М. Василенком, другий над В. Науменком, третій над Д. Григоровичем-Барським і т. д., добре тямлячи, що в умовах тодішнього моменту це був заклик не до суду, а хіба що до самосуду. Коли я при стрічі з А. Ніковським, автором цих статей, запитав його, на що він це робить, Ніковський відповів, що домаганням суду над певними особами він як раз і хоче забезпечити їх від прояву "народного гніву". Взагалі в ці дні люде неначе втратили всякий критерій для розріжнення того, що моральне, а що ні, і писали часом такі річи, яких самі б посоромились в звичайний час. Це витворювало надзвичайно важку, отруйну атмосферу, від якої, здавалося б, утік світ за очі, щоб не бачити й не чути нічого цього».

Внутрішній розлад, глибокі суперечності в керівних колах Української революції, неможливість проведення узгодженої лінії не просто заважали темпам відродження Української Народної Республіки. Не давши їй хоч скільки-небудь зміцнитися, усталитися, вони ставили під загрозу результати масового руху, вели до непоправних внутрішніх конфліктів, від яких завойована неймовірними зусиллями й жертвами національна державність могла впасти й сама собою. А тут дедалі сильніше виявляли себе альтернативні сили, які прагнули до її свідомого повалення.

***

Осінь-зима 1918 р. стали не лише часом боротьби за відновлення республікансько-демократичного ладу, уособленого в УНР, а й місяцями рішучої активізації дій сил, які прагнули поновлення радянської влади. Хоча позиції більшовиків за час гетьманату й австро-угорської окупації були істотно підірвані, відродження підпілля все ж ішло невпинно й по висхідній лінії. Втім, не чекаючи закликів, спеціальних організаційних заходів, на дедалі вищий щабель піднімалася хвиля стихійних виступів проти офіційної влади, яка істотно хиталася й по-суті вже падала. І учасники цих виступів прагнули не просто повалення режиму, який зненависнів, вигнання з Батьківщини окупантів-терористів, а й не хотіли повернення на владний Олімп тих, кого вважали безпосередніми винуватцями жахливих випробувань, через які українці мусили пройти в 1918 р. Малися на увазі лідери нації, які підписавши Брестський мир, згодились на прихід в Україну окупантів, привели, зрештою, й до державного перевороту. То ж такі елементи ставали не під прапори Директорії, а вдавалися до радикальних дій, орієнтуючись на соціалістичні ідеї, реалізація яких пов’язувалася з торжеством влади рад. Її неуспіх на початку 1918 р. сприймався як перемога контрреволюційних сил, ворожих інтересам трудящих.