Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 280

Внутрішній розкол влади, ще до її скільки-небудь виразного оформлення, зміцнення, не віщував оптимістичних перспектив. Ситуація ускладнювалась підривними діями таких «свідомих українських реакціонерів», як полковник П. Балбочан. Серед особливо шкідливих акцій останнього В. Винниченко виділяє розгін у Харкові променшовицького робітничого з'їзду й з'їзду Селянської спілки на Полтавщині (з арештами, прилюдним шмаганням різками, розстрілами тощо). Оскільки все це освячувалось іменем Директорії, зрозумілими стають сплески негативних настроїв до української влади.

Ускладнювало ситуацію й те, що С. Петлюра взяв під свій захист П. Балбочана як «головну мілітарну силу» на Лівобережжі. «Розуміється, С. Петлюрі трудно було зрозуміти, що не Балбочан був там нашою головною силою, а те робітництво й селянство, що розстрілювалось і поролось різками», — з відчаєм і приреченістю зауважує В. Винниченко.

Ситуацію ускладнювало те, що маси, їхні проводирі, особливо на Лівобережжі й Півдні, нічого не знали навіть про головні засади нової влади. «Зате вони бачили й знали реальну діяльність представника Директорії, вождя повстання на лівому березі — Балбочана, — невтішно констатує В. Винниченко. — Розгони робітничих і селянських з'їздів, розстріли й пороння різками робітників і селян, цілування ручок княгинь і поміщиць, залишання на адміністративних посадах гетьманців, безчинства, сваволя балбочанівської офіцерні, яка здебільшого була руська, все це без усяких декларацій за ці півтора місяці до випуску декларації цілком з'агітувало проти Директорії весь лівий беріг, робітництво й селянство, без ріжниці національностей».

Лідер УНР змушений визнати, що подібні дії спричинили гостру ворожнечу до Директорії, яка не обмежувалась настроями, а й зумовила низку організаційних кроків. Так, на Харківщині й Полтавщині в другій половині грудня 1918 р. під проводом боротьбистів створювались повстанські загони, але вже не проти ліквідованої гетьманщини, а проти Директорії. «І вже "Славний отаман" і "також національний герой" Балбочан то тут, то там вступав з ними в бої, посилаючи Директорії донесення, що геройськи бореться з військами російських комуністів, — зовсім невесело іронізує В. Винниченко. — Та навіщо так далеко ходити: в самому Київі, в резиденції "соціалістичної" влади на другий же день по вступі Директорії розпочалась реальна, дійсна (а не деклараційна) політика її. Я не кажу вже про те, що без потреби й без пуття було поставлено змучене гетьманщиною й місяцем усяких гетьманських "воєнних і осадних положеній" місто на "стан облоги". Не кажу про те, що зразу було введено немилосердну цензуру на пресу, заборонено збори, зібрання, що, словом, не дано було населенню навіть вільніше зітхнути й почути хоч якусь ріжницю між Гетьманщиною й Директорією. Хай це вимагалось, як казали отамани, військовою необхідністю. (Тут ще один доказ, якими у клясовій державі можуть бути оті "демократичні свободи".)