Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 267

Але, на диво, й усі партії, й Директорія в цілому знайшли пропозицію В. Винниченка прийнятною, схвалили систему трудових Рад доцільною щодо України. Вищим державним органом повинен був стати Трудовий Конгрес (на нього мали право обиратись лише представники трудових верств; експлуататорські, паразитичні елементи, в першу чергу — буржуазія, такої можливості позбавлялись).

Вочевидь, варто зауважити, що "хитрість" В. Винниченка насправді не була кабінетною вигадкою, що сяйнула йому безсонної ночі між двома відповідальними засіданнями.

Така ідея, як мовиться, тоді "носилася в повітрі". Її висловлювали ще влітку 1918 р. діячі з табору лівих українських есерів. Вона, безперечно, аналізувалась у свідомості багатьох партійних працівників. Тому суспільна свідомість і виявилася готовою до такого швидкого сприйняття ідеї трудових Рад.

Доводиться враховувати і те, що якихось інших (не те щоб оригінальних, а просто інших) думок з приводу принципів формування суспільно-політичного ладу в УНР ніхто з Директорії і її ближчого оточення взагалі не висував. П. Христюк дещо грунтовніше за В. Винниченка підходить до питання про пошук прийнятної платформи для нового етапу революційної боротьби. Його розповідь суттєво доповнює, уточнює здебільшого лише позначене В. Винниченком.

Зокрема, відтворюючи вінницькі дискусії з приводу платформи, автор ґрунтовного чотирьохтомника зупиняється на пропозиції соціал-демократів (не лише В. Винниченка, а в першу чергу — М. Авдієнка) покласти в основу політики Директорії такі тези: 1. Визнати, що в Україні відбувається не лише національно-політична, але й глибока соціально-економічна революція; 2. Визнати що рушієм, "двигуном" її є пролетаріат і трудове селянство і 3. Відповідно до цього задекларувати принцип "диктатури працюючих мас в формі рад робітничих і селянських депутатів".

Настрої партій виявились дуже різноманітно і суперечливо.

Представники УСДРП в більшості відстоювали принцип парламентаризму і "реальної" політики. Їх підтримували єврейські соціалісти (Поалей-Ціон).

Члени УПСР (центральної течії) займали настільки невиразну позицію, що вона просто не піддавалась кваліфікації.

Селянська спілка всунула вимогу негайного скликання Установчих зборів і відновлення діяльності демократичних місцевих самоврядувань.

"Та в той же час, — зауважує П. Христюк, — навіть найбільші прихильники "демократизму", почували, що виступити "на люде" з гаслом парляментарного демократизму було небезпечно: робітництво і селянство очевидно хилилось до радянської системи влади. В місцевостях, які звільнялися з-під влади гетьманщини, відновлялися ради робітничих та селянських депутатів, організувалися революційні робітниче-салдатські комітети. Ясно було, що при широко розвиненій большевицькій агітації, перешкоджати в організації цих рад чи обмежувати їх в правах значило лляти воду на млин большевиків і свідомо шкодити собі.