Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 211

Природно, все це не могло сприяти успіхові переговорів. Російська делегація навіть налаштовувалась на перенесення конференції до Берліна, начебто спеціально підкреслюючи тим зневагу до режиму П. Скоропадського як маріонеткового, і бажання мати справу зі справжніми господарями становища в Україні. Що ж до Києва, то, очевидно, було вирішено вдатись до тактики зволікань, не підписуючи скільки-небудь серйозних документів, і дочекатись падіння гетьманату, яке уявлялось не лише невідворотним, а й недалеким. Відтак вся дипломатична діяльність звелась до пропагандистських акцій. Та й ті згасли на початку жовтня 1918 року.

Тим часом закінчились невдачею сподівання на прилучення до України етнічно спорідненої Кубані. Конкретні плани щодо цього (військовий десант на Катеринодар) багато в чому були авантюрними, залежними від позицій німецьких окупантів. А ті вели подвійну гру, не менше, ніж українців, підтримували «добровольців», що й зірвало задуману операцію. Поваливши на Кубані радянську владу, генерал М. Алексєєв перетворив її не лише на оплот антибільшовизму, а й антиукраїнства. Д. Дорошенко з великим жалем писав:

«Таким способом, замість приязної або навіть прилученої до нас Кубані повстала територія, опанована Добровольчею російською армією ген. Алексєєва з її ворожими до українства настроями і плянами відбудови єдинонеділимої Росії. Кубанська Рада мусіла коритись добровольчим генералам, котрі скоро добре дались їй у знаки, а ми мусіли обмежитись заснуванням на Кубані українських консульств і таємних агентур для агітації. Все, що було на Україні активно-ворожого до української державности (з антібільшевицьких елементів), почало орієнтуватись на опановану добровольцями Кубань. Туди переніс своє видавництво відомий ворог українства, редактор «Кіевлянина» В. Шульгин, і між Київом та Катеринодаром почали снуватись таємні нитки зради й повалення української державности. І як частина українських націоналістів шукала для зруйнування Української Держави помочи в російських большевиках, так само українці-русофіли шукали її в російських добровольцях”.

Отже, всі починання й зусилля на міжнародній арені не сприяли стабілізації режиму П. Скоропадського, а, навпаки, завершалися зворотним ефектом, що загострювало загальнодержавну кризу, додавало обґрунтованого песимізму щодо перспектив існування гетьманату.

V. ОСІНЬ: АПОГЕЙ АНТАГОНІЗМІВ

На осінь 1918 р. суспільні суперечності в Україні досягли крайніх меж і майже кожна особистість, здатна до критичного, неупередженого аналізу, зрозуміла: ні про яке примирення не може бути й мови, рух вперед можливий лише через корінний кардинальний злам ситуації, тобто революційним шляхом. На користь такого висновку говорили як процеси власне в Україні, так і поза її межами, звісно, йдеться, передусім, про ті, які мали надзвичайний вплив на життя в Україні.