Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 90

Лідери Центральної Ради, партії, які визначали її політичне обличчя, розробляли визвольні плани у 1917 р., виходили з того, що головні питання, винесені життям на порядок денний, найдоцільніше було розв’язувати за допомогою Установчих зборів. Саме зі Всеросійськими Установчими зборами пов’язувались сподівання на досягнення автономії пригноблених народів і встановлення федеративного устрою в Російській республіці.

Однак Тимчасовий уряд, обіцяючи якомога швидше скликати Установчі збори, не приховував очевидних труднощів з практичною реалізацією цього плану, не міг дати будь-яких гарантій, що цей задум взагалі удасться втілити в життя.

За такої ситуації було б безвідповідальним лише декларувати вірність програмі автономії і федерації й чекати скликання Установчих зборів. Тому керманичі Української революції вже з перших тижнів після повалення самодержавства схилялися до того, щоб поступово запроваджувати в Україні елементи автономного ладу, розраховуючи на прихильність Тимчасового уряду до такого роду акцій. Голова Центральної Ради в одному з перших своїх виступів у пресі висловлював переконання: “…Новий лад, власне, чекає від громадянства, щоб воно якскорше, не гаючися, саме організувалося відповідно новим принципам свободи й самодіяльності, приноровляючися до обставин місцевого життя, до вимог даного моменту, — аби скріпити новий свобідний устрій і забезпечити його від усяких лукавих замислів явних і тайних ворогів свободи й демократизму”.

М. Грушевському здавалося, що Тимчасовий уряд добре розуміє: на місцях мають творитися нові форми організації, згідно з новими умовами. Він, вочевидь, дещо переоцінював відомості про санкціонування петроградською владою кроків щодо запровадження елементів автономії литовцями, білорусами, естонцями. Українці, на його думку, також мали, не гаючись, стати на шлях самочинного творення власного життя. “Ми не можемо із складеними руками сидіти і чекати, що нам принесуть Установчі збори — який там лад буде установлений, який напрям візьме перевагу — централістичний чи федералістичний, чи признає він автономію, якої хочемо, чи заперечить”, - наполягав М. Грушевський.

Покладатися лише на Установчі збори було б недоцільно ще й тому, що невідомо було (та й передбачити неможливо), яким виявиться їхній склад, якими взагалі виявляться домінанти і підходи. Тому голова Центральної Ради звернувся до українського народу з таким закликом: “Ми не можемо в таких обставинах ризикувати тим, що являється питанням життя і смерті в нинішніх умовах для нашого народу і для всього краю, для всієї людності його — його широкою автономією. Ми не можемо ставити сього домагання в залежність від того, чи збереться на Установчих зборах централістська чи автономно-федералістична більшість, чи автономісти-федералісти потягнуть за собою інших. Ми мусимо іти напевне.