Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 43

Конкретно-історична ситуація між Лютим і Жовтнем з її незвичайною складністю, динамізмом, крутими поворотами іманентно містила різні, змінювані час від часу можливості політичного розвитку. В. Ленін, що як ніхто інший, вірив у перемогу соціалістичної революції, разом з тим послідовно виступав проти примітивних уявлень про зумовленість саме такого результату боротьби і вбачав у реальній дійсності поліваріантність тенденцій. “Що дасть завтра наша революція — повернення до монархії, зміцнення буржуазії, перехід влади до більш передових класів — ми не знаємо, і ніхто не знає”, - писав він у червні 1917 року.

І все ж найімовірніше революція могла або зупинитися на буржуазно-демократичному етапі, або йти вперед, до соціалізму. Виключити можливість будь-якого з цих двох варіантів навесні 1917 р. було б неправильним, політично необачним.

Соціалістичний шлях у той історичний момент зумовлювався загалом сприятливою ситуацією для спроби реалізації віковічних прагнень трудящих до справжнього соціального, політичного й національного визволення. Додаткову об’єктивну перспективу тут створювала відносна (порівняно з іншими країнами) слабкість сил, що прийшли до влади в результаті повалення самодержавства.

Реальна альтернатива буржуазно-реформістському шляху розвитку країни була запропонована партією більшовиків, яка задовго до 1917 р. виробила теоретичні уявлення про наступну після знищення царизму спрямованість суспільного процесу. І незважаючи на те, що ситуація спочатку складалась досить суперечливо та несподівано (двовладдя не мало аналога в історії), вона водночас підтвердила і принципові розрахунки більшовиків. Тому проведений В. Леніним протягом березня 1917 р. аналіз політичного становища в країні дозволив йому після повернення в Росію в першій же короткій промові на Фінляндському вокзалі проголосити курс на соціалістичну революцію.

“Своєрідність поточного моменту в Росії, - робив В. І. Ленін висновок у Квітневих тезах, — полягає в переході від першого етапу революції, який дав владу буржуазії внаслідок недостатньої свідомості і організованості пролетаріату, — до другого її етапу, який повинен дати владу в руки пролетаріату і бідних верств селянства”. Цей висновок становив стрижньову основу, центральну ідею стратегічного плану РСДРП(б) у період між Лютим і Жовтнем. Він визначав як головну політичну мету, так і умови її досягнення.