Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 42

Розраховуючи вести країну капіталістичним шляхом, кадети не в змозі були запропонувати політики, здатної вирішити бодай одне з найзлободенніших питань: про вихід з війни, відвернення розрухи і голоду, справді демократичний устрій держави, аграрне і національне питання. З усіх можливих шляхів підходу до управління суспільством буржуазія обрала не просто легкий і непопулярний, а й найменш ефективний, майже напевне програшний, тупиковий — проведення старої, збанкрутілої політики: продовження на догоду “доблесним союзникам” війни до “переможного кінця”, саботаж соціальних реформ (насамперед аграрної), а згодом — відмова від них, бездіяльність у боротьбі з розрухою і голодом. Навряд чи такий шлях, якщо не сподіватись на диво, міг відвернути назріваючу кризу. Більш того, він скоріше вів до її форсування, оскільки спроба звалити весь тягар війни, розрухи на плечі трудящих, бідування яких незмірно зростали у зв’язку з загибеллю нових мільйонів від війни, голоду, злиднів, контрреволюційного терору, зумовлювала піднесення класової самосвідомості, виховання мас на політичному досвіді, визрівання революційних настроїв.

Партії “демократичного блоку” в подіях 1917 р. спробували створити враження, ніби пливуть за течією, підігруючи масам революційною фразою. Фактично ж вони проводили політику підтримки контрреволюції і участі в ній проти народу. Меншовики і есери взагалі виключили як найближчу перспективу соціалістичну революцію. “Росія — країна відстала, бідна, зі слаборозвинутою промисловістю, з нечисленним пролетаріатом. Тому Росія ще далека від соціалізму”, - не втомлювався віщувати центральний орган меншовиків.

Не думаючи ні про що інше, крім буржуазно-демократичного шляху розвитку, угодовські партії прагнули зайняти “середню лінію” в революції, налаштовувались на реформістські методи діяльності. Вони були не проти того, щоб у перспективі за домовленістю з вітчизняною та англо-французькою буржуазією закінчити війну (після Лютого підтримували імперіалістичну політику продовження війни до переможного кінця), поступово відновити економіку, через Установчі збори законодавчо закріпити буржуазно-демократичні порядки. Але такі розрахунки були нереальними. По-перше, народні маси не могли, не хотіли невизначений час покірно поневірятися в умовах триваючої війни, зазнавати експлуатації при збереженні панування капіталістів і поміщиків. По-друге, російська буржуазія (політично незріла, консервативна, економічно вузькокорислива) не могла через своє класове становище повністю погодитися з планами дрібнобуржуазних партій, оскільки це було рівнозначно відмові від частини привілеїв, багатства і прибутків, хоча обставини і змусять її вживати заходів для виходу з кризи: здійснювати політичні маневри, йдучи на створення коаліційного Тимчасового уряду за участі представників есерів і меншовиків. Але ці кроки не могли привести до бажаної стабілізації обстановки через брак реальних планів розв’язання назрілих проблем. Вступ же есерів і меншовиків в “законний шлюб” з буржуазією виявиться в кінцевому рахунку згубним для них. Можливості політичного маневру у есеро-меншовицького блоку виявляться гранично звуженими: на догоду буржуазії доведеться відкласти програму навіть поміркованих буржуазно-демократичних реформ.