Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 356

Довідки

1

Довідка: Грушевський Михайло Сергійович (17.ІХ.1866, м. Холм Люблінської губ., нині Хелм, Польща — 25.ХІ.1934, Кисловодськ, РСФСР) — видатний український вчений, політичний дія. Після закінчення Київського університету і захисту магістерської дисертації — ординарний професор кафедри всесвітньої історії зі спеціальним оглядом історії Східної Європи (фактично — кафедра історії України) Львівського університету. Один з керівників Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка, співредактор „Літературно-наукового вісника”, керівник Українського національного товариства в Києві (1906 р.). Сформував самостійну „історичну школу”, яка в основу досліджень клала національний принцип і неонародницькі орієнтації.

Один з організаторів і керівників Української народно-демократичної партії (1899, Галичина). Поряд із плідною науковою роботою (автор біля 2000 праць, найвідомішою з яких стала фундаментальна „Історія України — Руси” — вийшло 10 томів) постійно займався громадською діяльністю. Запропонував конституційний проект перебудови Росії на основі обласного і національно-територіального самоврядування. Відстоював доцільність широкої національно-територіальної автономії України у федеративній демократичній республіці Росія.

Один з лідерів Товариства українських поступовців. Підтримував постійні зв’язки з ліберальними колами російських політиків, виступав за створення єдиного фронту опозиційних сил. У роки війни — „пораженець”.

2

Довідка: Антонович Дмитро Володимирович (14.ІІ.1877, Київ — 12.Х.1945, Прага) — український історик мистецтва і театру, політичний діяч. Після закінчення Харківського університету керував низкою театральних труп. Один із засновників Революційної української партії (1900), редагував низку партійних видань. У роки війни створив із членів РУП групу на платформі СВУ.

Відіграв особливо важливу роль у створенні і становленні Центральної Ради, на першому етапі був заступником (товаришем) її голови. Член Бюро ЦК УСДРП (1917), міністр морських справ, міністр мистецтв УНР (1918). Брав участь у створенні Української Академії Наук і Академії мистецтв (1918). Очолював українську дипломатичну місію в Італії. З 1921 — на еміграції. Один з фундаторів Українського вільного університету у Празі, його ректор (1928–1930, 1937–1938), ініціатор створення і директор Музею визвольної боротьби (1915, Прага). Автор численних наукових праць.

3

Довідка: Пятаков Георгій Леонідович (6(18).VIII.1890, Маріїнський цукровий завод біля с. Городище Черкаського повіту Київської губернії — 31.І.1937, Москва) — діяч Комуністичної партії і радянської держави. Походив з багатої родини. Навчаючись на юридичному факультеті Петербурзького університету, в 1910 р. вступив до РСДРП. За революційну діяльність був виключений з університету і висланий до Києва, де війшов до місцевої організації більшовиків, з весни 1912 р. очолив місцевий партійний комітет.