Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 352

«Вислухавши доповідь товариша Прош'яна, що мав як делегат від селянського з'їзду розмову з Винниченком, Грушевським і Поршем та іншими, як офіціальними представниками Ради, і взявши до уваги, що ці офіціальні представники Ради висловили принципіальну готовність почати переговори про угоду з Радою Народних Комісарів на началах визнання Радою Народних Комісарів незалежності народної Української республіки і визнання Радою контрреволюційності Каледіна та його пособників; узявши далі до уваги, що Рада Народних Комісарів завжди і безумовно визнавала право всякої нації, в тому числі й української, на незалежне державне існування; що всяка спроба усунути війну з Радою, коли б Рада визнала контрреволюційність Каледіна і не заважала війні проти нього, безумовно, бажана; висловлюючи своє переконання в тому, що тільки Ради української селянської бідноти, робітників і солдатів можуть створити на Україні владу, при якій сутички між братніми народами будуть неможливі;

Рада Народних Комісарів, уважаючи в той же час за доцільне розпочати ділові переговори з Радою з метою усунення тих сутичок, які викликані були політикою Ради щодо загального фронту і контрреволюційного повстання Каледіна, постановляє: запропонувати Раді переговори про угоду на вказаних началах і намітити, як один з пунктів, де було б, мабуть, найзручніше вести переговори, міста Смоленськ або Вітебськ».

Повний текст наведеного документа свідчить, що Раднарком понад усе непокоїло, як позбутись ворожості з боку Центральної Ради, домогтися від неї хоча б невеликої прихильності у боротьбі РНК проти Каледіна.

Звісно, радянський уряд Росії не міг не враховувати і того факту, що Центральна Рада перебувала у стані найгострішого конфлікту з Народним Секретаріатом, і тому доручив Й. Сталіну провести з Всеукраїнським ЦВК відповідні консультації, що й було зроблено. Вже в ніч з 20 на 21 грудня народний комісар у справах національностей зробив доповідь про переговори.

Тим часом різні верстви політично активного населення України дедалі виразніше й твердіше заявляли про свою готовність до крайніх заходів у боротьбі проти Центральної Ради. Досить яскраво це засвідчили повідомлення делегатів з фронтів на об'єднаному засіданні ВЦВК, Петроградської Ради і загальноармійського з'їзду 19 грудня 1917 р.: «Три армії на Південно-Західному фронті заявили, що накази Петлюри вони не визнають і підпорядковуються тільки Раді Народних Комісарів і тов. Криленку»; а представник VIII-ої армії Румунського фронту зазначив: «Солдатські маси дедалі більше проймаються усвідомленням контрреволюційного характеру буржуазно-українських замірів».