Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 173

Мабуть, не варто нехтувати і досить цікавими свідченнями командуючого Київської військової округи полковника К.Оберучева, який згодом писав: "В той час, коли робились героїчні зусилля для того, щоб зламати ворога (червневий наступ)…, я не міг послати жодного солдата на поповнення діючої армії… Ледве но я посилав в будь-який запасний полк наказ про висилку маршових рот на фронт, як в полку, що до того часу жив мирним життям і не думав про українізацію, скликався мітинг, піднімався український жовто-блакитний прапор і лунав заклик "Підемо під українським прапором!". І затим — ні з місця. Проходять тижні, місяць, а роти не рухаються ні під червоним, ні під жовто-блакитним прапором". І в такій ситуації знайти більш-менш прийнятний вихід було дуже непросто. "Само по собі зрозуміло, — зазначає Далі К. Оберучев, — що можна було силою змусити виконувати свої розпорядження. І сила така у мене в руках була". Але "виступаючи силою проти ослушників, що діяли під прапором Українським, ризикуєш заслужити докір, що ведеш боротьбу не з анархічними виступами… а борешся проти національної свободи і самовизначення народностей".

Головнокомандуючий Південно-Західним і Західним фронтами А Денікін повністю поділяв такі ж оцінки і навіть ще жорсткіше висловлювався на адресу українізації армії, УГВК, персонально С. Петлюри, П. Скоропадського. Генерал вважав, що за українізацією в значній мірі стояло елементарне небажання воювати, прагнення ухилитися від участі в бойових діях і, як наслідок, все це неминуче вело до дестабілізації і розвалу фронту.

Не абсолютизуючи наведених міркувань, водночас не можна з ними певною мірою і не погодитися. Це підтвердив і розвиток подій, настрій солдатів у Грушках. Вони серйозно вагалися. Нерішучість виявили і УГВК і Центральна Рада. Саме в цей час вони потрапили в надзвичайно складну ситуацію.

Генеральний військовий комітет настільки поринув у розв'язання проблеми з грушківцями, що перебрав на себе і відповідальність за подальше існування цього солдатського гурту.

Представники грушківців 19 червня 1917 року звернулися до УГВК з вимогами:

"1) Ми просимо признати нас 2-м козацьким полком імені гетьмана Полуботка;

2) признати виборну нашу старшину;

3) просимо порад і літератури;

4) вимагаємо зброї, одежі, їжі".

Ці вимоги Генеральний комітет виконати відмовився, почасти з принципових міркувань, почасти тому, що не міг виконати їх із об'єктивних причин. Він призначив певний строк (яким він був, встановити так і не вдалося, хоч це, очевидно, і не так важливо, але ясно, що було це до 21 червня), після якого грушківці мали відправитися на фронт, "в іншому випадку УГВК буде вважати їх не українцями і зречеться їх".