Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 12

Нічого не зміг вдіяти і генерал-ад'ютант М. Іванов, якого Микола II призначив головнокомандуючим Петроградською військовою округою з особливими, диктаторськими повноваженнями і наказом за будь-яку ціну навести в столиці порядок. Оперативно вирішувались питання про збирання з фронтів у розпорядження М. Іванова чисельного дієздатного військового карального угруповання. Начальник штабу Ставки генерал М. Алексєєв, який одержав завдання стягнути на Пітер карателів, писав: "Оперативна, воєнна частина відійшла на задній план; війна була забута, попереду всього стала внутрішньо політична сторона… доля військ, рушених до Петрограда під начальством Іванова, втримання всієї армії в порядку".

Проте командування вже майже ніхто не слухав, а дороги на Пітер надійно блокували робітники-залізничники, яким на допомогу приходили солдати. Повсталі захоплювали арсенали і озброювалися, створювали бойові дружини, відкривали тюрми, випускали політичних в'язнів, які поповнювали ряди радикально налаштованих мас. Столиця і підступи до неї опинилися в руках повсталих, апарат старої влади по суті припинив функціонування.

27 лютого 1917 р. Бюро ЦК РСДРП випустило маніфест "До всіх громадян Росії", в якому самодержавство в Росії оголошувалось поваленим, а робітники і солдати закликалися до створення тимчасового робітничо-селянського уряду. Останній мав забезпечити охорону завойованих прав народу, встановлення демократичної республіки, запровадження 8-го динного робочого дня, конфіскацію поміщицьких земель і їх передачу селянам, інші демократичні перетворення. Того ж дня в Таврійському палаці зібралися перші делегати від підприємств міста і військових частин, які сформували Раду робітничих і Раду солдатських депутатів, що тут же об'єдналися і почали діяти як орган революційно-демократичної диктатури.

На той час провалилися спроби октябриста М. Родзянка випрохати у Миколи II "уряд довіри" чи "відповідальне міністерство" зі збереженням на троні якщо не чинного монарха, то хоча б будь-кого з Романових. Паралельно свої маневри здійснювали цензові елементи ліберального і центристського спрямування, сили, що їх підтримували з соціалістичного табору (меншовики й есери), які боялися того, щоб революція не зайшла "надто далеко" й кардинально не розв'язала питання про владу.

"Масла у вогонь" додало надіслане Миколою II з Могильова розпорядження про перерву у засіданнях Державної думи 27 лютого (а прем'єр-міністр Голіцин напередодні показував М. Родзинку готовий царський указ про розпуск Думи, дату, під яким глава уряду міг поставити на свій розсуд і в будь-який момент обнародувати документ).